Досліди Валерика не залишилися таємницею. Старий артилерист зажадав пояснень. А потім ретельно перевірив карту протягів за допомогою диму, видобутого з ароматичних паличок. Основні русла збіглися, і Валерик отримав подяку від командування. З цього дня у Мітелика-старшого почали визрівати нові мрії. Вони зростали, немов соляні кристали у гарячій ропі, і регулярне споживання кольорових горілок не заважало появі свіжих граней і розгалужень на тих кристалах. Підполковнику уявилася блискуча наукова кар’єра дослідника протягів. Він вирішив не шкодувати ані грошей, ані сил задля того, щоби родове дерево Мітеликів, на якому вже визріли кілька агрономів, два лікарі-терапевти й один офіцер, прикрасилося ще й дійсним членом Національної академії.
Найближче першотравневе свято Мітелики присвятили презентації сімейного «академічного проекту». Були запрошені поважні гості, які мали сприяти майбутній кар’єрі Валерика. Для них придбали три пляшки елітної горілки «SV Grand Prix», дві півлітрівки марочного коньяку «Георгиевский» і дві – вина «Красный камень». Вино персонально призначалося старій доцентші Найдич-Раковській, впливовій університетській п’яничці. Окрім дорогих напоїв, гостей вирішено було вразити ще й особливою стравою – велетенськими млинцями з консервованими вишнями. Для приготування велетенських млинців з горища знесли трофейну ковану пательню. Її діаметр трохи не дотягував до ста двадцяти сантиметрів.
Історія цієї видатної сковороди варта окремої розповіді. Батько підполковника і, відповідно, дід Валерика Іван Миколайович знайшов її у 1945 році в руїнах розбомбленого Дрездена. Виготовлене у п’ятнадцятому столітті, це катівське приладдя призначалося для підсмажування на смальці тих саксонських відьом і чаклунок, які відмовлялися визнати себе покритками диявола і не бажали віддатися на милість інквізиторів.
У Дрезденському музеї античаклунську сковорідку тримали в запасниках. Потім прийшла світова війна. Вибухом фугасу, скинутого з американської «летючої фортеці», сковороду викинуло на світ Божий. Сержантові Радянської армії Івану Мітелику музейний експонат сподобався. Товсте дно без жодної плямки іржі й масивна дубова ручка вказували на добротну роботу. Хазяйновитий українець припустив, що в родинному господарстві таке знаряддя не стане зайвим. Він не загубив трофея ані в мандрах військовими ешелонами, ані в повоєнних кочових пригодах державного «зємлєустроітєля».
Велетенська сковорода стала династичною реліквією сім’ї Мітеликів. Задля її використання Валерикова бабуся ще за часів побудови комунізму розробила спеціальні страви. Коронною з них знайомі й друзі одностайно визнавали млинці з вишнями. Кожний млинець, розлитий на велетенській