Остап і не збирався нікого провокувати. Він чемно відвідував заняття. Йому подобалося вчитися. Бували такі моменти у роботі школи, коли був лишень один учень, тобто Дуж, а бувало, що й десятеро. Цього разу зібралося аж семеро. Звісно, разом із Дужем. До школи при Храмі Сонця ходили не тільки ті особливі, хто отримав Перемінник, а й діти з родини безсмертних, але без Перемінника, або діти звичайних смертних зі світлих світів, які мають особливі таланти. Щоправда, у них були свої окремі класи і викладалося їм геть інше.
Дуж і справді більше не чіпав Остапа, лише час від часу той відчував на собі важкий недобрий погляд хлопця. Остапу все вдавалося набагато швидше і вправніше від Дужа. Окрім занять із травництва. Там вони з Дужем однаково добре пасли задніх. Та Дуж і на тих уроках примудрявся напартачити так, що, навіть нічого не знаючи про трави, навряд чи можна аж стільки наробити помилок.
Дуж відверто заздрив Остапу. І той це відчував. Але чому? Дуж – син люблячих батьків, який має прекрасну родину, купу друзів, повагу всіх смертних. Остап так і не міг второпати, хоч і старався якось розговорити сусіда. Той вперто сторонився його і старався коротко відповідати на всі запитання. А коли Остап на відмінно склав іспит із переміщення між світами за допомогою варгана, Дужу наче відібрало мову. Ходив мовчазний і невдоволено сопів. Навіть на спроби Вчителя Посолоня розговорити його відмовчувався.
На відміну від інших учнів, які любили покепкувати з Дужа, бо був між ними найстаршим і незграбним вайлуватим невмійком, Остап щиро співчував тому. Хіба Дуж винен, що не такий, як усі? Така його природа. Потрібно приймати хлопця таким, яким він є, і по всьому. Не розумів, навіщо батьки його тут тримають. Навіть старався Вчителя Посолоня переконати, що місце Дужа вдома. Якщо Мара справді не помилялася (а таки вона не помиляється, чи не так?), то най би хлопець жив із батьками, без насмішкуватих коментарів та образливих натяків. А щойно його сила почне давати про себе знати, слід відразу повернути його назад у школу.
– Думаєш, Остапку, я цього не говорив Дзеванні та Зничу? – журно казав Посолонь. – І не раз, і не два, і не сто. І Птаха з ними розмовляла, і Китоврас, і Переплут, і навіть Стрибог. Та батьки переконані, що між учнями й поруч із Вчителями у сина більше шансів «прокинутися». Бо вдома Дуж опинився б наодинці з собою. Батьки часто мандрують, виконують роботу безсмертних,