– Якщо ваша ласка, – сказав король Генрих, і я зустрілася з прямим поглядом його карих очей і зрозуміла, що відмовитися не можу.
Я підвелася зі стільця й подала руку Сесилії, якій довелося бути моїм партнером, хотіла вона цього чи не хотіла, й музики заграли сальтарело. Сесилія багато разів танцювала зі мною для короля Ричарда, й, побачивши, як скривилися її губи, я зрозуміла, що вона теж про це думає. Вона могла почуватися як рабиня, змушена догоджати султанові, але в ту мить найбільш приниженою була я – і це її трохи втішало. То був швидкий танець зі стрибком після кожного кроку, а ми обидві були прудкі й граціозні. Ми кружляли по кімнаті, сходячись і розходячись до інших партнерів, а потім зустрічалися знов у центрі зали. Музики закінчили фанфарами, й ми зробили реверанс королю й одна одній, повернулися назад і стали біля матері розчервонілі, трохи спітнілі й засапані, а тим часом музики стали грати для короля.
Він слухав їх уважно, відбиваючи однією рукою ритм на бильці стільця. Безперечно, він любив музику і, коли вони закінчили фанфарами, нагородив їх золотою монетою, пристойною винагородою, але не королівською. Спостерігаючи за ним, я зрозуміла, що він так само ощадливий із грішми, як і його мати. Цього молодика не виховували в переконанні, що світ повинен посадити його на трон. Це був не той молодик, який звик до королівського статку й безтурботно його гайнує. Не був схожий він на короля Ричарда, який вважав, що чоловік шляхетний має жити, як лорд, і роздавав своє багатство людям. Далі музики заграли для загального танцю, а король нахилився до моєї матері і сказав, що хотів би провести певний час на самоті зі мною.
– Звичайно, ваша величносте.
Вона наготувалася піти геть від нас і забрати дівчат із собою, залишивши нас самих у кінці великої зали.
– На самоті, й щоб нас ніхто не тривожив, – сказав він, зупиняючи її порухом руки. – У приватній кімнаті.
Вона завагалася, і я зрозуміла, що вона обмірковує ситуацію. По-перше, він король. По-друге, ми заручені. А по-третє, так чи інак вона не може йому відмовити.
– Ви можете побути наодинці в приватній кімнаті за великим столом, – сказала вона. – Я простежу, щоб вас ніхто не потурбував.
Він кивнув і підвівся. Музики перестали грати, придворні схилилися в сотні поклонів, а потім розігнулися й жадібно стали спостерігати, як король Генрих взяв мене за руку й повів слідом за моєю матір’ю через невисокий поміст і повз великий стіл, за яким ми обідали, крізь аркові двері в кінці зали до приватних кімнат. Усі збуджено спостерігали, як ми покинули двір і танцюристів. Біля дверей до приватної кімнати моя мати відступила