Я гірко похитала головою, слухаючи, як моя мати говорить такі речі про чоловіка, якого я кохала. Я не можу захищати його перед жінкою, яка втратила двох своїх хлопчиків і досі не знає, що з ними сталося.
– Я знаю, – прошепотіла я. – Я не можу заперечувати, що він мусив жити й діяти в жахливі часи й чинив жахливі речі. Він усе розповів своєму сповіднику й просив Бога простити його. Ти не можеш собі уявити, як він мучився тими вчинками, які мусив творити. Але я певна, він не наказував убити моїх братів.
– Тоді Генрих не знайде нічого, коли обшукає Тауер, – зауважила вона. – Якщо Ричард їх не вбивав, Генрих не знайде трупів, які він міг би показати людям. Можливо, вони обидва живі, заховані десь у Тауері або в одному з ближніх будинків.
– І що Генрих їм зробить? Якщо знайде їх живими? – У мене перехопило дух від такого припущення. – Що він зробить, коли хтось прийде до нього й скаже, що тривалий час безпечно переховував наших хлопчиків?
Усмішка моєї матері була так само сумною й так само повільною, як сльоза, що падає з ока.
– Він муситиме їх убити, – просто відповіла вона. – Якби йому пощастило знайти моїх синів тепер, він би негайно їх убив і звинуватив у їх смерті Ричарда. Якби він знайшов моїх синів живими, він мусив би їх убити, щоб захопити трон, так само як твій батько вбив старого короля Генриха, щоб самому сісти на трон. Звичайно, він муситиме їх убити. Ми всі це знаємо.
– І ти думаєш він їх справді вб’є? Невже він спроможний учинити таку жахливу річ?
Мати стенула плечима.
– Я думаю, йому доведеться зробити це. Він не матиме вибору. Інакше він наразить на ризик своє життя й може втратити армію без особливих на те причин. Його мати прожила життя, снуючи змови й навіть виходячи заміж без видимих результатів. Так, якщо Генрих коли-небудь знайде твого брата Едварда живим, він уб’є його в ту ж таки мить. А якщо він знайде твого брата Ричарда, то теж муситиме його вбити. Це буде для нього лише продовженням тієї роботи, яку він зробив на полі Босвортської битви. Він знайде спосіб заспокоїти свою совість. Він молодий хлопець, який жив у тіні меча відтоді, як утік з Англії у чотирнадцять років, до того дня, коли повернувся додому воювати за свої претензії на трон. Ніхто краще за нього не знає, що будь-який претендент на трон має померти негайно. Жоден король не може дозволити, щоб він жив.
Двір Генриха подався за ним до Тауера. Навколо штандарта Тюдорів збиралися усе більше й більше чоловіків тепер, коли він став переможним. Із міських вулиць до нас доходили чутки про винагороди від трону Тюдорів, мовляв, Генрих перед коронацією роздавав трофеї Босвортської битви. Його матері повернули всі її землі й багатство; вона здобула велич, на яку завжди претендувала, але якою досі ніколи не тішилася. Її чоловіка, Томаса, лорда Стенлі, зробили графом