Марія вдала‚ ніби не розчула. Маíлсон вів далі:
– Я думаю‚ він обрав вас не лише задля короткочасної пригоди‚ він переконаний‚ що у вас вистачить таланту стати головною окрасою його кабаре. Звичайно ж‚ він не чув‚ як ви співаєте‚ навіть не бачив‚ як ви танцюєте‚ але цього можна навчитися‚ тоді як краса – це щось таке‚ з чим людина народжується. Такими вони і є‚ ці європейці: приїжджають сюди‚ думають‚ що всі бразильянки хтиві й уміють танцювати самбу. Якщо він справді має серйозні наміри‚ я раджу вам відразу укласти з ним письмовий контракт‚ – причому його підпис завірити у швейцарському консульстві‚ – перш ніж ви покинете цю країну. Завтра я буду на пляжі‚ навпроти готелю‚ знайдіть мене‚ якщо у вас виникне якийсь сумнів.
Швейцарець‚ усміхаючись‚ узяв її за руку й показав на таксі‚ яке їх чекало.
– Якщо ж його наміри будуть іншими‚ й ваші також‚ то знайте‚ що нормальна ціна за одну ніч становить триста доларів. На меншу не погоджуйтеся.
Перш ніж вона змогла йому відповісти‚ машина вже їхала до ресторану‚ а її супутник тренувався у вимові слів‚ які хотів сказати. Розмова в нього була дуже проста:
– Працювати? Долар? Бразильська зірка?
А тим часом у Марії не виходили з голови останні слова охоронця-перекладача: триста доларів за одну ніч! Як їй пощастило! Їй не треба буде страждати від кохання‚ вона просто звабить його‚ як звабила господаря крамниці одягу‚ вийде за нього заміж‚ народить дітей і забезпечить пристойне життя батькам. Що їй втрачати? Він старий‚ певно‚ не забариться померти‚ й вона стане багатою – бо‚ схоже‚ швейцарці мають багато грошей і мало жінок у себе на батьківщині.
Вони вечеряли‚ майже не розмовляючи‚ – усмішка тут‚ усмішка там‚ – Марія так до пуття й не зрозуміла‚ що таке «енергія» – а швейцарець уже показував їй альбом із написами мовою‚ якої вона не розуміла; фотографії жінок у бікіні (безперечно‚ кращих і сміливіших‚ аніж той‚ який вона вдягала сьогодні)‚ вирізки з журналів‚ брошури з крикливими написами й малюнками‚ де вона зрозуміла лише одне слово «Brazil»‚ написане неправильно (хіба ж не навчали її в школі‚ що це слово пишеться з «S»?[3]). Вона пила багато‚ із певним страхом чекаючи‚ коли швейцарець зробить їй певну пропозицію (зрештою‚ хоча вона ніколи не робила цього у своєму житті‚ ніхто не зміг би так просто відмовитися від трьохсот доларів‚ а коли ти трохи вип’єш‚ усе стає значно простішим‚ а надто якщо нікого з твого рідного міста немає близько). Але швейцарець поводився як кабальєро‚ навіть відсовував або підсовував стільця‚ коли вона вставала або сідала. Зрештою вона сказала‚ що стомилася‚ й призначила зустріч завтра на пляжі (подивившись на годинника‚ показавши час‚ зобразивши рухом руки хвилі на морі‚ сказавши «завт-ра» дуже повільно).
Він‚ здавалося‚ був задоволений і також