Клівленд? Чарлстон? Як не те, то інше[32].
З усією розкішною ясністю ім’я президента зринуло йому в голові, коли він уже натискав важіль змиву унітаза. І Ден був не в Клівленді й не в Чарлстоні. Він у Вілмінгтоні[33], що в штаті Північна Кароліна. Працює санітаром у шпиталі Благодатної Діви Марії. Чи працював. Настав час рухатись далі. Якщо він переїде до якогось іншого місця, якогось доброго місця, можливо, йому вдасться кинути пити і розпочати все спочатку.
Він підвівся і подивився у дзеркало. Ушкодження були вже не такими й страшними, як він боявся. Ніс набряклий, але наразі не зламаний – принаймні йому так гадалося. Кірка засохлої крові над здутою верхньою губою. Був синець на правій вилиці (ковбой у тракторному кашкеті, мабуть, був шульгою) з кривавим відбитком каблучки в центрі нього. Ще один забій, цей величенький, розповзся у суглобовій западині його лівого плеча. Цей, як йому пригадувалося, був від більярдного кия.
Він зазирнув до аптечної шафки. Серед макіяжних тюбиків і безладдя флакончиків із безрецептурними засобами знайшлося три слоїки тих, що продають тільки за приписом лікаря. Найперше – «Дифлюкан», який зазвичай виписують при грибкових інфекціях. Побачивши його, Ден знов порадів, що він обрізаний. Другим був «Дарвон суміш 65». Відкоркувавши флакон, він побачив там із півдюжини капсул і три з них поклав собі до кишені для пізнішого застосування. Останній рецепт було виписано на «Фіорицет», і цей флакончик, на щастя, виявився майже повним.[34] Ден проковтнув три пігулки, запивши їх холодною водою. Від нахиляння до раковини біль у його голові став ще гіршим, але він подумав, що полегшення настане вже незабаром. Створений проти мігрені й головного болю при внутрішньочерепному тиску, «Фіорицет» був гарантованим убивцею похмілля. Ну… майже гарантованим.
Він уже мало не причинив дверцята аптечки, але вирішив наостанок ще раз озирнути її вміст. Посовав усе те лайно, що там лежало. Вагінального колечка немає. Можливо, воно лежало у неї в сумочці. Він сподівався, що так, бо сам гумок при собі не носив. Якщо він її трахав – хоча напевне він цього не пам’ятав, але, мабуть, таки так – він робив це незагнузданим.
Одягнувши труси, він почалапав назад до кімнати, де на мить затримався у дверях, дивлячись на жінку, яка привела його вночі до себе додому. Розчепірені руки і ноги, все на видноті. Вчора увечері у своїй тісній шкіряній сукенці до середини стегна, обрізаному топіку, в сандаліях на коркових підборах і сережках-кільцях вона виглядала, як богиня Західного світу. Зараз, уранці, він побачив обвисле біле тісто її майбутнього пивного черевця і друге підборіддя, що вже почало намічатися під першим.
Він побачив дещо гірше: зрештою, вона не була жінкою. Можливо, не малоліткою (прошу, Боже, тільки не сцикавкою кримінального віку), але їй напевне було не більше двадцяти, а можливо, й менше вісімнадцяти років. На одній стіні висів тремтливо дитячий плакат «КІСС»[35], на якому Джин Сіммонс