– Ви хочете, щоб ми присягнулися, мадам? – спитав Ален, підозріло зиркнувши на мене.
Я кивнула.
– Якщо мені знадобиться що-небудь, що потребуватиме сприяння мілорда, а тим паче його батька, будь ласка, скажіть про це мені, і ми негайно змінимо курс. Їм не потрібно перейматися моїми дріб’язковими клопотами.
Чоловіки поглянули на мене боязко, але з цікавістю.
– Óс, – погодився Ален, кивнувши головою.
Та, незважаючи на такий сприятливий початок, моє перше «командне» зібрання почалося зі скрипом. П’єр відмовлявся сидіти у моїй присутності, а Ален сідав тільки тоді, коли сідала я. Але, зважаючи на моє зростаюче занепокоєння своїми обов’язками в Сеп-Турі, сидіти непорушно я ніяк не могла, тож скінчилося тим, що ми утрьох почали ходити кругами по бібліотеці. І поки ми отак кружляли, я вказала, які книги слід принести до кімнати Луїзи, швидко замовила необхідні припаси й наказала віддати моє подорожнє вбрання кравцеві, щоб той скористався ним як зразком для виготовлення основних речей мого майбутнього гардеробу. Я погодилася носити речі Луїзи де Клермон іще два дні. І пригрозила, що після цього реквізую у П’єра його бриджі та панчохи. Така ганебна перспектива вселила в їхні серця трепетний жах.
Другу та третю годину нашого зібрання ми присвятили обговоренню внутрішнього розпорядку шато. Я ще не мала досвіду управління таким складним господарством, але знала, які питання слід ставити. Ален назвав мені імена головних управляючих та коло їхніх службових обов’язків, надав короткі відомості стосовно найбільш авторитетних провідних особистостей села, надав звіт про тих, хто на цей момент проживав у замку, і спрогнозував потенційних гостей на наступні кілька тижнів.
Після цього ми перебралися до кухонних приміщень, де я познайомилася з шеф-кухарем. Він був теплокровною людською істотою, зовні схожою на П’єра – то був худий, як тростина, і невисокий на зріст чоловічок. Як у мультиплікаційного персонажа моряка Папая, вся його сила зосереджувалася в передпліччях, які були товсті, наче стегна. І недивно: невдовзі я побачила, як він узяв велетенський кусень тіста, зважив його, а потім поклав на посипану борошном поверхню столу і почав розминати й розкачувати рівненьким шаром. Як і я, Шеф, вочевидь, був здатен думати тільки тоді, коли перебував у русі.
До нижніх поверхів замку просочилася чутка про те, що теплокровна гостя спить у кімнаті поруч із апартаментами голови родини де Клермонів. Зважаючи також на мій запах і моє меню, за першою чуткою не забарилася й друга – про мої стосунки з мілордом і про те, ким я є насправді. Коли ж ми опинилися в самісінькому епіцентрі пекельного жару від печей та пекельної роботи, до моїх вух долетіли слова «sorcière» та «masca» – французькі та окситанські відповідники слова «відьма». Шеф зібрав кухонний персонал – численний та з хитромудрою візантійською ієрархією. Це дало їм можливість побачити мене зблизька на власні очі. Декотрі з них були вампірами, решта – людьми.