– Я вже здійснив свій акт синівського послуху й вірності, Філіпе, – стримано мовив Метью. Тому причини подальшого перебування тут я не бачу, а в Мілані нам буде добре. До того ж, Діана володіє тосканським діалектом.
Якщо він мав на увазі італійську мову, то мої знання в її царині обмежувалися хіба що здатністю замовити страву в ресторані або книгу в бібліотеці. Чомусь я мала сумнів, що цього буде достатньо для повноцінного спілкування.
– Сподіваюся, що це стане їй у великій пригоді. У такому разі, шкода, що ви не їдете до Флоренції. Утім, після останніх витівок у тому місті ти іще довго будеш там персоною нон-грата, – спокійно відповів Філіп. – Parlez-vous français, madame (Розмовляєте французькою, мадам)?
– Oui, – обережно відповіла я, побоюючись, що розмова недарма – і не на добре – набуває багатомовного характеру.
– Гм-м-м, – нахмурився Філіп. – Dicunt mihi vos es philologus (Мені казали, що ви філолог).
– Діана науковець, – роздратовано втрутився Метью у розмову. – Якщо хочеш перевірити її фаховий рівень, то я можу надати тобі таку можливість після сніданку, в приватній атмосфері.
– Loquerisne latine (Розмовляєте латиною)? – поцікавився Філіп так, наче й не почув свого сина. – Millás elliniká (Розмовляєте грецькою)?
– Mea lingua latina est mala (Я погано розмовляю латиною), – відповіла я, поставивши на стіл чашку зі своїм вином. Філіп витріщився на мене, явно ошелешений моєю жахливою відповіддю в стилі школярки-трієчниці, і вираз його обличчя живо нагадав мені жахи екзамену з латині. Покладіть переді мною латинський алхімічний текст, і я зможу його прочитати. Але до дискусії я була неготова. Сподіваючись, що я попала в точку, вирахувавши, що друге його запитання стосувалося знання грецької, я хоробро бовкнула:
– Tamen mea lingua graeca est peior (А моя грецька мова іще гірша).
– Тоді й цією мовою говорити не будемо, – пробурмотів Філіп із явним незадоволенням у голосі. А потім повернувся до Метью й обурено спитав:
– Den tha ekpaidéfsoun gynaíkes sto méllon?
– Батьку, в добу Діани жінки отримують набагато глибшу й ширшу освіту, аніж, як на твою думку, потрібно, – відповів Метью. – Але не грецькою мовою.
– А що, в майбутньому потреба в Аристотелі відпала? Якийсь він дивний, цей світ майбутнього. Я радий, що мені до нього іще довго жити. – Філіп підозріло принюхався до глека з вином і визнав за краще не куштувати його. – Діані доведеться підігнати свої знання французької та латини, щоб мати змогу більш-менш вільно розмовляти цими мовами. Лише декілька наших слуг розмовляють англійською, а з тих, хто на нижніх поверхах, – узагалі ніхто. – Він кинув через стіл важку зв’язку ключів. Механічно розчепіривши пальці, я спіймала їх.
– Це їй абсолютно не потрібно, – відказав Метью, простягаючи руку, щоб взяти у мене ключі. – Діана не буде тут настільки довго, що їй доведеться спілкуватися з усією челяддю.
– Вона – найвища за рангом жінка у Сеп-Турі, тому це її обов’язок. Вам слід, на мою думку, розпочати з кухарки, – сказав Філіп,