Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

випливають три важливі правила, яких слід дотримуватися при тлумаченні сновидь: 1) не треба перейматися тим, що нібито означає сновиддя, байдуже, зрозуміле воно чи безглузде, ясне чи плутане, бо все це – аж ніяк не те неусвідомлене, яке ми прагнемо розкрити (згодом ми будемо змушені визнати, що це правило підлягає очевидним обмеженням); 2) слід обмежити свою роботу пошуками ідей-замінників для кожного елемента сновиддя і не треба замислюватися над ними, не треба перевіряти, чи містять вони те, що нас задовольняє, не треба перейматися тим, як далеко вони відводять нас від елемента сновиддя; 3) слід чекати, поки приховане неусвідомлене, яке ми шукаємо, постане само – як-от утрачене слово «Монако» в описаній спробі.

      Тепер ми вже розуміємо, наскільки байдуже, як повно чи як мало, а передусім як точно чи непевно ми пригадуємо сновиддя. Якщо наш спогад неточний, це лише свідчить, що відбулося дальше перекручення замінника, яке саме по собі не може бути немотивованим.

      Тлумачити можна і власні сновиддя, і сновиддя інших людей. На власних можна навіть більшого навчитись, тлумачення видасться переконливішим. Але, взявшись до такої спроби, ми помітимо, як щось опирається цій роботі. Асоціації хоч і виникатимуть, проте ми зважатимемо не на кожну, в нас з’явиться бажання критикувати й відбирати їх. З приводу якоїсь асоціації ми кажемо собі: «Ні, вона тут недоречна, вона не звідси», при другій: «Вона надто безглузда», при третій: «Вона цілком другорядна», а далі можна спостерігати, як отакими запереченнями ми стримуємо, а зрештою й проганяємо геть асоціації, перше ніж вони виясняться. Отже, з одного боку, людина занадто цупко тримається вихідної ідеї, самого елемента сновиддя, а з другого – вибираючи й перебираючи – перешкоджає вільному потокові асоціацій. Якщо ми тлумачимо своє сновиддя не самі, а залучаємо до цього ще когось, можна виразно помітити ще один мотив, який спонукає нас до такого недозволеного перебирання. Від часу до часу ми кажемо собі: «Ні, ця асоціація надто прикра, і я не можу або не хочу повідомляти про неї».

      Ці заперечення вочевидь загрожують успіхові нашої роботи. Від них слід захищатись, і, тлумачачи власні сни, ми твердо вирішуємо не піддаватися їм; витлумачуючи чужі сни, ми переконуємо людей невідступно дотримуватись незламного правила: не можна замовчувати жодної з асоціацій, які спадають їм на гадку, навіть коли проти них постає одне з чотирьох заперечень: нібито вони анітрохи не важливі, надто безглузді, аж ніяк не підхожі або вкрай прикрі, щоб говорити про них. Людина обіцяє дотримуватися цього правила, і згодом можна тільки обурюватись, як погано вона виконує обіцянку. Спершу ми будемо схильні пояснювати це тим, що, попри наші авторитетні запевнення, вона не переконана в необхідності вільних асоціацій, а потім, певне, намислимо прихилити її до наших поглядів, даватимемо їй читати теоретичні праці й посилатимемо на лекції, тож завдяки цьому людина неминуче поділить наші уявлення про важливість вільних асоціацій. Але від таких хибних заходів нас може утримати спостереження, що й у нас самих, дарма