– Все рівно, що мати, – одказала та тихо.
– Значить, тобі добре! За селом байдуже?
– Всього буває. Часом – з квасом, порою – з водою. А у вас же на селі як? – І Христя почала розпитувати про знайомих.
Карпо розказував, що за нею журяться дівчата.
– Горпина скільки раз забігала провідати матір, розпитати за тебе; хвалиться, що тепер без тебе й улиця – не улиця; все збирається сама у город служити. Вона б, може, й зібралась, так мати спиняє.
– А Ївга? – спитала Христя.
– Ївга заміж збирається.
– За кого?
Карпо усміхнувся.
– Та вже ж не за кого – за Тимофія! Там у них чудасія та й годі. Вона то хоч і зараз, так він, бач, не хоче. Діло дійшло до суду, до позвів… А це хтось казав, що, либонь, наладилося. Незабаром і весілля.
– Нуте, а Супруненко удовольнився?
– Удовольнився!.. Все налазить на матір за подушне. Коли б я не одстоював, то хто його знає, що б воно й було. Сказано – як оса та ув’яз! Та, видно, йому Бог не попустив сього даром.
– Як саме?
– Колотиться з сином. То він був недужий, а то й одужав, та хто його знає, що йому поробилося: ходе, як дурний. А це після свят надумав кидати батька, – піду на заробітки… Батько не пускає; так хоч у город піду наймуся, а в одну шкуру – не хочу дома бути! Батько задержує, не пускає. Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця у найми пускати, а він рветься. Доходе до лайки й до бійки. Грицько хвалився, – либонь, п’яненький! Якби, каже, знав таку свою лиху годину, не боронив би йому тебе брати.
– Хай він піде тричі умиється з своїм Федором, – одказала гордо Христя.
Розмова на тому і порвалася. Карпо, довечерявши, пішов до шкапи довідатися, а Христі чогось так важко на душі стало. Їй наче й шкода Федора, а згадає про похвалки Грицькові – досада так і впнеться в серце. «Як то він носиться з своїм Федором! Дума, як богач, то так усяк і побіжить за його…»
Невесела лягла вона спати і довго не спала. То вона ворочалась; то думки все такі непривітні ссали за серце – і вона важко зітхала. Їй зразу одпала охота і додому їхати. Чого вона поїде? За матір Карпо звістку привіз – здорова, тільки журиться… А кого їй більше бачити? Ще стрінеться з дурноверхим Федором, то знову підуть про неї поговори… Незчулася, коли й заснула. Прокинулась – уже світ білий заглядав у вікна, і Карпа не було в хаті. Вона вийшла довідатися – чи немає на дворі, – і на дворі не було.
Карпо махнув на базар, щоб мерщій справитись і, не гаявши часу, повернути додому. Коли він вернувся, Христя не тільки зібралася в дорогу, а й по хазяйству – дров наносила, овощ на страву накришила.
– А що, справилася? – питає Карпо.
– Уже.
– То и поїдьмо.
– Зараз хазяйка з базару вернуться.
Загнибідиха не забарилася: про неї тільки що говорили, а вона і на поріг. Христі здалося, що вона наче і на лиці трохи почервоніла, і очі в неї сяли-грали.
– Забарила я вас? – спитала.
– Ні, я сам тільки що в хату, – одказує Карпо.
– Ну, й гаразд.