Як для понеділка, кав’ярня була переповнена. Більшість потертих диванів та крісел були зайняті підлітками, що насолоджувалися вільним вечором. Довкола пахло кавою та димом сигарет. Нарешті Клері знайшла вільний «диванчик для поцілунків» у затемненому кутку далеко від сцени. Єдиною її сусідкою була білявка в помаранчевому топі, що заглибилася у гру на своєму айподі.
«Чудово, – подумала Клері. – Ерік не знайде нас тут після шоу, щоб поговорити про свою поезію».
Білявка перехилилася через бильце свого стільця й торкнулася плеча Клері.
– Перепрошую…
Клері здивовано глянула на неї.
– Це твій хлопець? – запитала білявка.
Клері прослідкувала за поглядом дівчини і вже збиралася відповісти: «Ні, я його не знаю». Аж раптом зрозуміла, що та мала на увазі Саймона. Він прямував до них із пластиковими чашками і був цілком зосереджений на тому, щоб не пролити каву.
– Ні, – відповіла Клері. – Ми просто друзі.
Дівчина засяяла:
– Він милий. А в нього є дівчина?
Клері трохи зам’ялася, перш ніж відповісти.
– Ні.
– Він часом не гей? – підозріло глянула дівчина.
На щастя, підійшов Саймон, і Клері не треба було відповідати на останнє запитання. Дівчина квапливо повернулася на своє місце. Юнак поставив на стіл чашки та вмостився біля Клері.
– У них знову закінчилися чашки. А ці пластикові такі гарячі. – Спохмурнівши, він подув на пальці. Клері спостерігала за ним, намагаючись приховати усмішку. Вона ніколи не думала про те, що Саймон симпатичний. У нього були красиві темні очі, і за останній рік він змужнів. От якби йому підібрати стрижку…
– Ти витріщаєшся на мене, – сказав Саймон. – Чому ти так дивишся? У мене щось на обличчі?
«Я мушу сказати йому, – думала вона, хоча якась частина її повставала проти цього. – Я була би поганим другом, якщо промовчала б».
– Не обертайся, але он та білявка вважає тебе милим, – прошепотіла Клері.
Саймон швидко поглянув убік, щоб оцінити дівчину, яка старанно вивчала журнал «Шонен Джамп»[4].
– Дівчина в помаранчевому топі?
Клері кивнула. Саймон глянув на неї з недовірою.
– Чому ти так вирішила?
«Скажи йому. Давай, скажи йому». Та коли Клері відкрила рот, щоб відповісти, її перервав жахливий свист мікрофона. Вона здригнулася і затулила вуха, поки на сцені Ерік намагався впоратися з мікрофоном.
– Вибачте, чуваки! – прокричав він. – Починаємо! Мене звати Ерік, а на барабанах – мій друзяка Метт. Мій перший вірш називається «Без назви».
Він скривив обличчя, наче від болю, і завив у мікрофон:
О, моя сило руйнівна,
мої нечестиві чресла!
Змасти всі виступи з нудним завзяттям!
Саймон сповз нижче у кріслі.
– Будь ласка, не кажи нікому, що я його знаю.
Клері захихотіла.
– Хто зараз використовує слово «чресла»?
– Ерік, –