А тоді вона побачила фото і завмерла – щось невловимо знайоме було у його посмішці, так, наче вона вже бачила її раніше… І погляд ледь примружених проти сонця очей, і дерева за його спиною…
«Я вірю, що існує ідеальна жінка, призначена саме мені.»
Тенькнув сигнал повідомлення і Леся мало не підстрибнула з несподіванки. В першу секунду їй захотілось закрити ноут і відстрибнути в бік, але потім подумала, що це буде по-дурному. Хай вона не помітила, як він зайшов на сайт, але почуватись, як застукана за підгляданням школярка просто смішно. Він не знає її, вона не знає його і вебкамера не увімкнена. Крім того, Лесю чомусь зачіпало те, що він писав.
А якщо призначена саме тобі жінка виявиться неідеальною?
Виключено
І чому?
Бо я буду бачити її такою.
Леся розізлилась, але не могла зрозуміти – чому. Проста фраза викликала у ній бурю емоцій – від бажання розплакатись до майже відчутної ненависті. Неправильно писати таке серед вульгарності і розпусти.
«І ти шукаєш її саме тут, на сайті, який більшість чоловіків сприймають, як віртуальний каталог борделю?»
Він мовчав кілька хвилин. Леся подумала, що образила його і не дочекається відповіді. Або що він напише єдино логічне: «а що ти тут робиш?» Вона б і сама так написала. Ну і нехай. Може це тільки вона так думає, що образила, а насправді влучила у ціль?
«У тебе щось сталось? :-( »
Якби він написав «у тебе проблеми?», то Леся сприйняла б це, як вияв образи, бо вважала вислів стандартною фразою агресії у відповідь на незручне питання. Але він написав так, наче зрозумів щось таке, чого вона сама у собі не розуміла. І це зачепило її настільки, що вона гримнула кришкою ноута.
– У мене нічого не сталось, у мене все прекрасно… психолог довбаний…
…поцілунок був довгим і неймовірно ніжним, вона віддалась йому повністю, насолоджуючись кожною миттю. Вона відчувала теплу долоню на потилиці, пальці ледь торкаючись провели по спині, вона вигнулась, поцілунок перервався…
Леся лежала і дивилась у стелю. За вікном сіріло, до дзвінка будильника ще дві години і вже зовсім не хочеться спати. Серце ніяк не хотіло заспокоїтись: від згадки про поцілунок, хай навіть у сні, дихати ставало важко, в животі пульсувало тепло, а обличчя пашіло жаром.
Славко далеко, я сама, от і сниться, і хочеться… а ще духота така, що із шкіри вилажу…
Але Леся розуміла, що насправді річ не в цьому. Славко ніколи не викликав у ній таких емоцій, таких бажань, він був стриманим у виявленні почуттів. Сьогодні ж вистачило одного погляду на фото і у неї почалась гормональна революція. Це якось неправильно – так реагувати на чоловіка, якого не знаєш і навіть не бачила у реальному житті.
«Я буду бачити її такою».
Слова спливли у свідомості і Леся зрозуміла, що саме у цьому річ: що б не казав Ярослав,