– Ти ж все одно не відчепишся…
Ярина підсунула ноутбук із відкритою анкетою і Леся, голосно зітхнувши втупилась у монітор. Це ж треба стільки всього заповнити, а ще нік вигадати і найголовніше – знайти цікаві екземпляри для подруги. Це за умови, що вдасться якось зрозуміти, хто ж з них замаскований олігарх. Хоча Леся все одно сумнівалася, що подруга вмовляє її лише заради цього. Її пояснення здавалось правдоподібним і якби не маленький неспокійний хробачок у Лесиній голові, вона б вже давно погодилась, лиш би Ярина перестала виносити їй мозок.
– Добре, тільки каву доп’ю.
Фокса; 22 роки; неодружена; люблю блюз, шоколадне морозиво і latte; шукаю цікавого співрозмовника; зустрічі та інтим не пропонувати.
– Так може бути?
– Супер. Зразу видно – писала скромниця. Фотку додай.
– Нащо? Ми так не домовлялись.
– Ти думаєш без фотки хтось напише? Лесь, в тебе ж є така маленька, гарненька, там де ми в лісі, пам’ятаєш? Ти з деревом обнімаєшся – якраз те, що треба.
– Яра, а ти впевнена, що воно мені боком не вилізе?
– Та чого ти так хвилюєшся? Крім нас ніхто не дізнається.
Лесю раптом осяяло:
– Слухай, а чого б твою фотку не поставити, якщо для тебе шукаємо?
– А якщо тобі хтось сподобається, як ти поясниш?
– Ніяк, бо я не збираюсь ні з ким зустрічатись.
– А раптом?
– Яра, ми так не домовлялись…
Ярина картинно закотила очі і зітхнула.
– Лесь, ну ти, чесне слово, як тоді. Просто визнай, що боїшся і замнемо тему.
– Ага, з тобою замнеш.
Леся читала. Еміль Золя, «Дамське щастя». Перечитувала втретє. І кожного разу намагалась зрозуміти, що її так вабить у цьому творі і чому щоразу здається, наче вона щось пропустила. От тільки сьогодні читання не йшло і вона злилась на подругу і на себе.
Коли Ярина починала нити, легше було погодитись зразу, бо вона все одно доконає. Але як тільки подруга пішла, Леся вимкнула ноутбук і зайнялась справами. Роботи завжди багато, якщо її навмисне пошукати: витерла пилюку на поличках і на книжках; перебрала гардероб; підготувала зошити і підручники, щоб в останній день не морочити собі голову і на останок помила вікна. Кава, обід, покупки, ще безліч дрібних справ – і до вечора вона почувалась такою втомленою, що мріяла лише про гарячу ванну із м’ятною олією і книжку.
Леся занурилась у ароматну ванну, відкрила книжку і тут прийшло воно – роздратування. Леся зрозуміла, що їй дико цікаво, чи хтось написав, що написав і скільки взагалі дивилось її анкету. Вона злилась на себе за цю цікавість, але вже не могла зупинитись.
Наче караючи себе, вона прочитала ще дві сторінки, повільно встала з ванни, так само повільно витерлась і намастила тіло бальзамом. На кухні зробила велике горнятко чаю і повільно пішла у кімнату.
А всередині в неї дико верещало і вже десять разів добігло до ноутбука і назад вмираюче з цікавості