Павло Скоропадський. Виктор Савченко

Ради та прихованого лідера «правих». Але Скоропадському вже не судилося поспілкуватися з Корніловим, наступного дня Павла Петровича було заарештовано і відправлено до Гомеля. Гомельський комітет охорони революції вислав Скоропадського під конвоєм до Києва – на допит до Генерального Секретаріату, але там він був звільнений. Від нового командувача Південно-Західного фронту генерала М. Володченка Скоропадський дістав наказ прискорити українізацію корпусу. Підтримка Центральною Радою позиції Тимчасового уряду під час заколоту Корнілова змінила ставлення Петрограда до «українського питання». Керенський та Верховний головнокомандувач Духонін підписали наказ про українізацію, про визнання українських військових організацій, в українізовані частини направлялися українські комісари.

      На початку жовтня Павло Петрович зробив свій головний вибір: вирішив стати не просто «українцем», а лідером українського несоціалістичного табору, він збирався не тільки робити військову кар'єру, а й реалізовувати себе в українській політиці. Він почав своє навчання з української мови, оскільки майбутній гетьман тоді ще не знав мови свого народу. Скоропадський мріяв про гетьманство з перших днів революції. Він бачив, що його статус командувача українізованого корпусу надає йому ознаки не тільки військового, але й політичного лідера, а ексклюзивне походження від гетьмана надає історичної легітимації. Навіть в очах соціалістів його стали розглядати як одну з символічних постатей України. Йому ще не вистачало революційної харизми, але він уже набирав ознак загальноукраїнського лідера.

      У жовтні 1917-го Скоропадський приїхав до Києва, до Генерального Секретаріату та Українського Генерального військового комітету. В цей приїзд він репрезентував себе як лідера українізації армії, за яким стоїть 20 тис. багнетів. Полковник В. Кедровський згадував: «Це був перший випадок, коли генерал, який мав таку високу посаду в армії, запропонував свої послуги українській владі». Перебуваючи у Києві, Скоропадський одержав телеграму, в якій ішлося про те, що 6 жовтня на Першому Всеукраїнському з'їзді Вільного козацтва у Чигирині його було одноголосно обрано генеральним отаманом Вільного козацтва. Вільне козацтво – добровільні військово-міліцейські збройні формування, створені по селах і в містах Центральної України навесні 1917 р. на засадах самоорганізації, виборності командирів, незалежності від державних інститутів. Делегати з'їзду затвердили власну «Інструкцію до формування Вільного козацтва на Україні», згідно з якою вільним козаком міг стати кожен, хто вважав себе українцем, виступав за перерозподіл землі, за федерацію. Завданнями козацтва вважалися: правоохоронна діяльність, боротьба з дезертирством і з контрреволюційними силами. Козаки вимагали від Центральної Ради проголошення широкої національно-територіальної автономії України, українізації армії, освіти, виведення російських військ із українських губерній. Громади Вільного