XXVII
Посполитий люд був так обурений грандами, що Синьйорія надумала для підтримання заведеного ладу і для свого святого спокою зламати дану вигнанцям обіцянку. Ті, передбачаючи відступництво, вирішили випередити події і ще до повернення війська прийшли до міських рогаток, щоб увійти першими. Проте флорентійці пильнували, задум вигнанців не вдався, і їх відкинули назад ті, хто зоставався в місті. Тоді вони поклали собі дістати добром те, чого їм не вдалося силою, і послали до Синьйорії своїх восьмеро делегатів, аби ті нагадали синьйорам про дану обіцянку, про небезпеку, на яку вони допіру наражалися, розраховуючи на обіцяну їм віддяку. Обіцянку Синьйорії нобілі вважали обов'язковою, бо вони й собі підтвердили її банітам, тим-то вони будь-що домагалися сповнення даного слова, одначе їхня поведінка, через що не було покінчено з Каструччо, так обурила цілу Флоренцію, що їхнє заступництво за банітів провалилося на велику шкоду і ганьбу місту. Багато хто з нобілів, повстаючи проти відмови Синьйорії, поклали собі силою добитися того, чого їм не пощастило домогтися умовляннями та просьбами: вони змовилися з вигнанцями, що ті зі зброєю в руках підійдуть під міські мури, а вони зі свого боку озброяться, аби допомогти їм у місті. Але цю змову викрито ще до того, як настав умовлений день, отож вигнанці побачили все місто озброєним і готовим дати відсіч прибульцям, і так залякали змовників усередині міста, що ті не зважилися взятися до зброї. Мусили і ті, й ті зректися свого наміру, піймавши облизня. Після відступу вигнанців постало питання про покару тих, хто змовився з ними; але, хоча на винуватців могли вказати всі, жодна душа не зважилася не те що оскаржити їх, а навіть назвати по імені. Тим-то ухвалено дійти до істини без жодних побоювань, і з цією метою вирішили, що на засіданні ради кожен напише імена злочинців і секретно передасть свою цидулку капітанові. Отож оскаржено месера Амеріго Донаті, месера Тег'яйо Фрескобальді і месера Лотерінго Герардіні, але суддя у них знайшовся милосердніший, ніж, може, заслуговував їхній злочин, і вони відбулися лише сплатою пені.
XXVIII
Розгардіяш, виниклий у Флоренції, коли ворохобники підійшли до рогаток, засвідчив, що народним компаніям одного командира було недостатньо. Тим-то ухвалено, що надалі кожен загін вестимуть три-чотири ватажки, що кожен хорунжий матиме двоє-троє підлеглих, так званих пенноньєрів, і все для того, щоб у тому разі, коли вистачатиме не цілої компанії, а тільки частини її, ця частина могла виступити під орудою свого начальника. Далі сталося те, що звичайно буває