запровадити свій державний лад. Бувши гібеллінського коліна, він прагнув того, щоб повернути на батьківщину банітів. Але насамперед він спробував здобути прихильність людності й з цією метою відновив колишнє посполите рушення, яке підсилило неабияк пополанів і послабило грандів. Коли легатові здалося, що народові вже догодили, він поклав собі домогтися повернення банітів. Він брався на всякі способи, але нічого не виходило, і нарешті зверхники почали ставитися до нього з такою підозрою, що він із серцем облишив Флоренцію і повернувся до верховного понтифіка. А Флоренція так і залишилася роздерта чварами та ще й під інтердиктом. Місто шарпала не тільки ця незгода, а й ворожнеча між пополанами і грандами, гібеллінами і гвельфами, білими і чорними. Все місто було при зброї і стало ареною сутичок, оскільки від'їзд легата припав не до шмиги всім, хто прагнув повернення вигнанців. Перші завели сварку Медічі і Джуньї, які грали в одну дудку з легатом і вимагали повернення заколотників. Отже, бійки точилися майже в усіх куточках Флоренції. Ці напасті підсилила ще й пожежа. Спершу загорілося біля Орто Сан Мікеле, в домі Абаті, потім вогонь перекинувся в будинки Капонсаккі, які згоріли дотла разом з будинками Маччі, Ам'єрі, Тоскі, Чіпріяні, Ламберті, Кавальканті і всім Новим ринком. Потім полум'я шугонуло до брами Санта Марія, яка теж згоріла дощенту, і, повернувши до Старого мосту, пожерло оселі Герардіні, Пульчі, Амідеї та Лукардезі і ще стільки інших, що згорілих будов нараховувалося понад тисячу сімсот. Найпоширенішою думкою щодо цих пожеж було те, що вони виникли випадково під час якоїсь сутички. Але дехто запевняв, що підпал зробив Нері Абаті, пріор Сан П'єро Скераджо, людина свавільна й зловорожа; бачачи, що люди повністю захопилися чубаниною, він, мовляв, надумав спроворити таку каверзу, якій люди, заклопотані зовсім іншим, ніяк не можуть зарадити. А щоб йому легше повелося, він підпалив житло своїх родичів, де його схопити за руку ніхто б не здогадався. Так року 1304 в місяці липні Флоренція узялася вся вогнем. Серед усього цього неладу лише месер Корсо Донаті не ставав до зброї, бо вважав, що так йому буде куди легше стати посередником між обома партіями, коли, навоювавшись досхочу, вони захочуть укласти мир. Вони й справді припинили побоїще, але радше вситившись учиненим злом, ніж прагнучи миру й згоди. Завершилося це все тим, що ворохобників так і не вернули, а їхні партійні прихильники послабшали від цих збройних змагань.
XXII
Легат, повернувшись до Рима і дізнавшись про нові розрухи у Флоренції, почав переконувати папу, що коли той хоче об'єднати Флоренцію, йому слід викликати до себе дванадцять перших громадян її, оскільки як тільки забракне поживи для всього цього зла, його неважко буде і геть-то зжити. Римський першосвященик послухався цієї поради, і викликані ним громадяни, серед яких був і месер Корсо Донаті, скорилися його розпорядженню. Тільки-но вони виїхали з Флоренції, як легат повідомив банітів, що головних правителів у місті немає і пора вже їм повертатися.
