Катріна нарешті перемогла себе; сидячи на ліжку, вона потягалася і куйовдила обома руками своє руде волосся, що збилося їй на лобі та на потилиці, але ще не вставала, їй було вже п’ятнадцять років, проте вона здавалася ще маленькою дівчинкою; з-під вузенької сорочечки виглядали лише посинілі, немов присипані вугляним порохом, ноги та молочно-білі худенькі рученята, такі білі, що нездорова блідість її обличчя, вже попсованого дешевим милом, ще дужче впадала в око. Катріна востаннє позіхнула, широко роззявляючи трохи завеликого рота з блискучими рівними зубами в блідих, анемічних яснах; від болючого змагання зі сном сльози виступили їй на сумні, стомлені сірі очі; у всьому голому її тільці почувалася та сама важка перевтома.
У сінях щось заворушилось, і глухий хрипкий голос Мае промимрив:
– Сто чортів! Уже час!.. Це ти, Катріно, засвітила?
– Я, тату… Внизу вже продзвонило.
– Швидше повертайся, ледащо! Якби була менше танцювала вчора, то збудила б нас раніше… Тільки танці в голові гульвісі!
Мае ще побурчав трохи, але його почала хилити дрімота, буркотня його стихла, змовкла потроху, і він знову захропів.
Боса, в самій сорочці, дівчина снувала по кімнаті. Проходячи повз ліжко Анрі та Ленори, вона накинула на них ковдру, що була впала на підлогу; вони спали міцним дитячим сном і навіть не поворухнулися. Альзіра прокинулась теж тим часом, перелізла на другий бік ліжка, на нагріте місце і мовчки лежала з широко розкритими очима.
– Захарі, Захарі! І ти, Жанлене, вставайте-бо, от які! – будила Катріна братів, що міцно спали, уткнувшись носами в подушку.
Вона вхопила за плече старшого і добре його струсонула; він відповів їй лайкою, тоді вона почала здирати з братів ковдру; обидва хлопці стали брикатися голими ногами; це було дуже смішно, і вона весело зареготала.
– Дурна, не займай! Іди к бісу! – сердито кричав Захарі, вже сидячи на ліжку. – Ненавиджу дурні жарти… Яке безглуздя! Глупа ніч, а вже вставай! Щоб йому!
Він був худий і незграбний, на його анемічно-блідому, як у всієї родини Мае, обличчі стирчала ріденька борідка. Сорочка йому закотилася аж до живота, і він спустив її – не з сорому, а тому, що замерз.
– Уже продзвонило. Ану, швидше, жвавіш! Батько сердиться, – мовила Катріна.
Жанлен щільно загорнувся в ковдру, заплющив очі і недбало пробубонів:
– Іди під три чорти! Я сплю!
Катріна знову добродушно засміялася. Малий Жанлен був щуплий і захарчований, і тільки набряклі золотушні руки й ноги його здавалися величезними. Вона схопила його, мов пірце, на оберемок. Він борсався і дриґав ногами, а його мавпяча мордочка з зеленими щілинами очей, густими