Відтоді Албанія розвивалася за соціалістичним зразком. У 1978 р. вона стала називатися Народною Соціалістичною Республікою Албанією. Втім, ще на початку 60-х років держава почала ізолюватися від СРСР та інших країн соціалістичного табору, намагаючись розвиватися лише за рахунок власних сил і ресурсів, що призвело до втрати кредитів з боку цих країн. Тоді албанський уряд звернувся до Китаю і одержав від нього економічну допомогу. У наступні 15 років промисловість і сільське господарство виросли майже в 3 рази. В той період були побудовані великі ГЕС, заводи, фабрики, хімкомбінати, металургійні підприємства. Країна була повністю електрифікована. Виросла розгалужена мережа шосейних доріг і залізниць. Але албанський народ жив бідно, а у 80-ті роки «період опирання на власні сили» зовсім знизив рівень його добробуту.
Демократичні перетворення у країнах соціалістичного табору не могли не вплинути і на Албанію. У травні 1995 р. вона була проголошена Республікою Албанія. Але демократична партія, яка прийшла до влади ще у 1992 р., не виправдала довіри албанців. На початку 1997 р. в країні почалися народні заворушення, які супроводжувалися захопленням зброї, відмовою коритися владі. Багато албанців емігрували у країни Європи, перш за все в Італію. Тоді європейська спільнота, щоб запобігти повному безладдю і масовій еміграції, ввела до Албанії збройні сили НАТО.
І зараз Албанія продовжує залишатися майже «закритою» країною, на цей раз не в зв’язку з політичними причинами. Туди мало хто приїздить, тому що вона є дуже бідною, і тут поки що нема чого робити ані іноземним інвесторам, ані туристам, які звикли до комфорту. Втім, країна має добрі природні умови для відпочинку і цікаві історичні пам’ятки для любителів старовини – від споруд давньогрецького періоду до мусульманських фортець, мінаретів і монастирів усіх конфесій.
Більша частина Албанії має гірський рельєф або розташована на узвишшях з глибокими долинами, що відомі родючими грунтами. Пагорби та гори висотою до 2751 м над рівнем моря займають 70 % її території.