З початку 60-х років в Алжирі тривала громадянська війна. Тільки в 1961 р., внаслідок численних поступок з обох сторін, алжирці та французи дійшли згоди. 18 березня 1962 р. між ФНО і Францією була укладена Евіанська угода, котра передбачала створення тимчасового органу управління, що складався як з алжирців, так і з французів, та проведення референдуму. Референдум відбувся 1 липня 1962 р. 91 % населення Алжиру проголосували за незалежність країни, а 3 липня Алжир було проголошено незалежною республікою.
У 1963 р. в Алжирі прийняли нову конституцію, за якою країна стала президентською республікою. Але спокою в державі не було. Політичні лідери боролися за владу. У 70-ті роки ситуація в країні продовжувала залишатися напруженою. Її економічний добробут базувався лише на видобуванні нафти в районі Сахари, на щорічних грошових субсидіях з боку Франції, фінансовій допомозі, що надавали СРСР і Китай, продовольчій допомозі, яка надходила від США.
У 80-ті роки минулого століття відбулося різке падіння цін на нафту і газ. Як наслідок різко погіршився стан добробуту населення. Це викликало масові виступи проти уряду, а в 1985р. у Кабілії пройшов потужний страйк. У цій ситуації підняли голову прибічники мусульманських традицій – ісламські фундаменталісти. У червні 1990 р. вони перемогли на виборах у переважній кількості алжирських провінцій. Це спричинило нову хвилю озброєних сутичок, і в червні 1991 р. в країні був введений надзвичайний стан.
29 червня 1992 р. ісламісти вбили президента Алжиру Будіафа. Його наступник Алі Кафі, щоб припинити насильство, прийняв низку законів проти тероризму, розширив повноваження поліції і ввів комендантський час. Але вбивства не припинялися. Ісламісти знищили прем’єр-міністра. Їх жертвами ставали журналісти, іноземці, представники інтелігенції і навіть жінки, які не дотримувалися суворих правил мусульманського закону – шаріату.
Відтоді минуло понад 10 років, але ситуація в країні досі не покращилася. Час від часу там відбуваються нові спалахи народного невдоволення, викликаного важким економічним становищем пересічного населення. Тривають акції громадянської непокори в Кабілії, бо в 2001 р. там вчинили розправу над демонстрацією берберських школярів. Тієї «чорної весни», як називають її алжирці, було вбито не менше 100 чоловік, бо після бійки на захист демонстрантів у багатьох населених пунктах регіону виступили учнівська і безробітна молодь. Ще й досі в Кабілії місцеве населення блокує поліцейські ділянки, бойкотує владу і створює власні структури самоврядування – аарші. Вони вимагають покарати винних у розправі над демонстрантами, рівних прав для берберської мови, знищення корупції та виплати допомоги по безробіттю на рівні 50 % заробітної плати.
Бербер з району Атасу
Сучасне населення Алжиру, кількість якого досягла 23,4 млн чоловік, складається з арабів і берберів. Бербери живуть у горах та оазисах Сахари. Араби розмовляють арабською, а бербери