З'явившись на світ, дитятко не закричало, як інші немовлята: І-і-і! І-і-і!», ні, воно зарепетувало як на пуп: «Лизькать! Лизькать! Лизькать!» – наче припрохувало усіх лизькати, і його репет було чути від Бюсси до Бібаруа.
Я не певен, що ви повірите у такі химеруваті пологи. Ваша підозра на мене хай і залишається підозрою, але знайте: хто путній, хто здорової думки, той вірить усьому, що почує чи прочитає. Чи ж не казав Соломон у своїх Приповістках, голова 14: «Простодушний іме віри кожному слову» тощо? І чи не сказав святий апостол Павло у Першому Посланні до Коринтян, голова XIII: «Любов у все вірить»? Чому б не повірити і вам? Тому (скажете ви), що тут немає і знаку правди? А я вам скажу, що саме тому вам і треба мені вірити, вірити сліпо, бо сорбонники запевняють, ніби, власне, віра і є знак речей незримих. Хіба щось тут суперечить нашому законові, нашій вірі, здоровому глуздові, Святому Письму? Принаймні сам я так гадаю, що зі святою Біблією це все аж ніяк не розбігається. Бо коли на те була воля Божа, ви ж не станете доводити, ніби Господь не міг так учинити? Ні, ради Бога, не дуріть самих себе химерами. Адже немає такого, чого Богові несила була б і якби він лишень захотів, то все жіноцтво приводило б на світ дитяток через вуха.
Хіба Бахус не вийшов із ребра Юпітерового?
Рокталяд – із п'яти своєї матері?
Крокмуш – із пантофлі мачушиної?
Хіба Мінерва не народилася в мозкові у Юпітера і не вийшла крізь його вухо?
Хіба Адоніс не вийшов із-під кори миррового дерева?
А Кастор і Поллукс – із яйця, висидженого і знесеного Ледою?
А як би ви дивувалися і чудувалися, якби я навів оце цілий розділ із Плінія з розповіддю про дивовижні і протиприродні пологи! Адже із мене не такий завзятий скоробреха, як із нього. Прочитайте III розділ сьомої книги його Природних історій і дайте мені спокій.
Розділ VII
Як нарекли ҐАрґантюа і як прилюбився він вино цмулити
Добряга Ґранґузьє пив і розважався з гістьми, коли зачув страшенний лемент: то його син, заледвепоявившися на світ, репетував, вимагаючи: «Лизькать! Лизькать! Лизькать!» От батько і гукнув: «Оце ґарґало, ти ба!» Почувши теє, гості нараяли так дитятко й назвати – Ґарґантюа, – бо це перше слово, яке батько вимовив при родинах, – за взірцем і прикладом давніх гебреїв. Батько не заперечував, матері це наймення теж вельми сподобалося. А щоб уговкати дитятко, його почастували вином, потім занурили в купелю та й охрестили, як це заведено у щирих християн.
Тим часом, аби поїти його молоком, пригнано сімнадцять тисяч дев'ятсот тринадцять корів понтільської і бреемонської порід, бо в усій околиці не знайшлося жодної підхожої мамки, здатної нагодувати його груддю. До слова, деякі великовчені скотисти запевняли, що його вигодувала мати, що вона, мовляв, могла зі своїх цицьок націдити тисячу чотириста дві бочки і дев'ять гладишок молока за одним разом, проте це навряд. Що б там не було, усякі міркування про таке цицькоцидіння лунали злецько для благочестивих ушей, відгонячи схизмою.
А як уже збігло рік і дев'ять місяців,