Однією з загадок, що їх ставлять перед ученими рослини-гіганти, є те, яким чином сік піднімається до крони. Природно, для цього необхідно, щоб між корінням дерева і його верхівкою існувала чимала різниця між тиском. Але якби зелені велетні діяли як звичайні всмоктувальні насоси, максимальна висота підйому води становила б лише десять метрів! Як же виживають гіганти від 15до 189 метрів на зріст?! І чому нижні листки у таких дерев звичайно великі й щільні, а верхні – дрібні, тонкі і мають світліше забарвлення? Відповідь на ці питання була отримана порівняно недавно, після відкриття явища електроосмосу. Виявляється, у міру того, як молекули води випаровуються з поверхні листків, могутні міжмолекулярні сили піднімають сік від коренів нагору, щоб заповнити «вакантні» місця. Для цього природа надала в розпорядження рослин найтонші волокна-капіляри, природний водяний розчин – слабкий електроліт – і природний електричний потенціал планети. Завдяки осмотичному тиску вода без підведення енергії ззовні може «подорожувати» на висоту понад сто метрів. Щоправда, для цього їй необхідно близько трьох з половиною тижнів… Еквівалентна енергетична потужність такого природного насоса-випарника становить десятки кіловат. Причому вона зростає одночасно зі збільшенням висоти рослини. А зелені гіганти з голчастими листками або шипами улаштувалися ще краще: їхній «насос» працює за будь-якої температури навколишнього середовища, оскільки голки самі по собі мають на кінцях природний електростатичний потенціал.
Говорити про дивні властивості дерев можна безкінечно. Але про що слід згадати обов’язково, так це про темір-агач – «залізне дерево», яке росте в субтропіках. Його деревина і справді по твердості не поступається залізу. Кольором вона нагадує іржу і є такою важкою, що тоне у воді. Гілля і стовбури дерев зрощуються, утворюючи непрохідні зарості, тому темір-агач часто використовують для спорудження альтанок і огорож. До речі, залізне дерево – природний снайпер: восени коробочки з його насінням з різким тріском лопаються і насіння розлітається вусібіч на відстань до вісімнадцяти метрів. Найближчим родичем темірагача є береза Шмідта, що росте на Далекому Сході. Вона в півтора раза міцніша за чавун. Куля відлітає від такого дерева, навіть не