Ще одна загадка мандрівного каміння – швидкість його руху. Вона, як не дивно, зовсім не залежить від сили тяжіння та зчеплення з грунтом. Насправді ж валуни рухаються з різною швидкістю, яку не можна пояснити вагою. Існувало припущення, що причиною руху може бути денне коливання температури, однак тоді каміння «повзло» б на південь. А неживі «туристи» вештаються в усіх напрямках.
Долина Смерті
Звичайно, що за таких умов повної загадковості феномен спробували охрестити «іншою формою життя». Мовляв, язичники зовсім не каменюці вклонялися, а невідомій істоті… Геомагнітні аномалії, метеоритне походження тощо поряд з цією ідеєю виглядають зовсім невиразно. Марення? А хто його знає! У всякому разі, французькі вчені Рішар Демон та Бертран Ескольє заявили: тривале дослідження зразків мандрівного каміння дає підстави стверджувати: «ненормальні» валуни насправді живі істоти! От тільки процеси їхньої життєдіяльності дуже повільні. На вдих «живого каміння» потребується від трьох днів до двох тижнів. Ці створіння начебто мають пульс, який можна відстежити тільки за допомогою спеціальної апаратури (кожний удар кам’яного серця триває в середньому добу). Дослідники певні: валуни не тільки дихають та рухаються, але й спроможні думати! І хоча науковий світ поставився до розробок французів, скажімо так, прохолодно, самі ентузіасти пропонують скасувати їхні доводи іншими експериментами.
А каміння тим часом не тільки рухається по землі, але й літає. Наприклад, потяг до неба в 1990 році раптом відчули важенні валуни в Онтаріо (Канада) та в Арканзасі (Америка). То що ж, продовжуватимемо й далі наполягати на «кам’яній незворушності»?!
Ці загадкові блукаючі вогні
Розмовляючи про дива природи, не можна не пригадати такого загадкового явища, як блукаючі вогні. Намагаючись розкрити їхню таємницю, вчені багатьох країн світу вже багато років сушать собі голову над численними неймовірними гіпотезами та сміливими припущеннями.
За своєю відомістю першість серед блукаючих вогнів тримають вогні Мін-Мін. Протягом усього XX століття жителі південного заходу Квінсленду (Австралія) досить регулярно спостерігали за невідомими «духами»,