– Чорт забирай! – вигукнув він. – Чорт забирай, Ізі. Це ж…
– Дитина! О Господи! О Томе! Томе! Дай її мені!
Уже в хаті, дивлячись на дитинку, Ізабель ожила: її руки самі знали, як тримати малятко і як його заспокоїти та вгамувати. Поливаючи немовля теплою водою, вона завважила його найніжнішу шкіру, пружну і м’яку, без жодної зморшки. Ізабель по черзі цілувала кожнісінький крихітний пальчик, ніжно відкушуючи нігтики маляти – тепер воно себе не подряпає. Жінка взяла голову дитини в долоні й шовковим носовичком, що його зберігала для особливого випадку, витерла тонку скоринку слизу під ніздрями і висохлий слід від солоних сліз навколо очей. Коли вона купала маля, їй здавалося, що час зупинився, одна мить плавно перетікала в іншу, наче цілісна дія, котру просто трохи переривали.
Удивлятися в ці очі було ніби поглядати в обличчя самому Богу. Ані маски, ані удавання – лише дитяча беззахисність. Те, що це складне створіння з крові, кісток і шкіри змогло дістатися до неї, було неймовірним. Те, що воно прибуло зараз, або через два тижні після… Неможливо, щоб це сталося випадково. Тендітна, як сніжинка, дитина могла так легко піти в небуття, якби течія не принесла її сюди, не викинула її, таку справжню і неушкоджену, на пляж Утрачених Надій.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.