Стоячи на скелі, Ізабель спостерігала, як знизу в черговий раз швартується «Віндворд Спірит». Ральф і Блуї досить скоро піднімуться сюди, тому йти їм назустріч немає потреби. Вони перекинули трап, і, на її здивування, з ними зійшов третій чоловік. Хоча ремонтну бригаду на маяк не викликали.
Том піднімався стежкою, тоді як решта троє затрималися на причалі. Незнайомець із чорною сумкою, здавалося, не міг оговтатися після подорожі.
Коли Том підійшов до Ізабель, її обличчя перекривилося від гніву.
– Як ти посмів!
Том похитнувся.
– Як я посмів?
– Я ж тобі заборонила, а ти все одно вчинив на власний розсуд! Можеш негайно відправити його назад. Не треба було турбуватися й привозити його сюди. Він тут небажаний гість.
Ізабель завжди мала вигляд дитини, коли сердилася. Том хотів було розсміятися, та його усмішка ще більше розлютила її. Вона вперлась руками в стегна.
– Я ж казала тобі, що мені не потрібен лікар, але ти все вирішив за моєю спиною. Я не збираюся чекати, поки він мене огляне, розпитає і розкаже мені про те, що я й так знаю. Тобі має бути соромно за себе! Можеш сам подбати про них, про всіх трьох.
– Ізі, – покликав Том. – Ізі, постривай! Не дихай вогнем, люба. Він не… – Але жінка була вже надто далеко й не розчула решти слів.
– Ну і? – запитав Ральф, коли підійшов до Тома. – Як вона це сприйняла? Зраділа немов дитина!
– Не зовсім, – Том стис кулаки в кишенях.
– Але… – Ральф подивився на нього з подивом. – Я думав, що вона буде в захваті. Фреда використала весь свій шарм, щоб переконати його приїхати, бо моя дружина не дуже любить кокетувати!
– Вона… – Том вагався, чи слід пояснювати. – Ізабель хибно все зрозуміла. Вибач. Вона наче сказилася. А коли Ізі в такому стані, все, що можна зробити, – просто, як кажуть моряки, «задраїти люки» й чекати, поки вона заспокоїться. Тобто, боюся, сьогодні я сам робитиму канапки на обід.
До них підійшли Блуї та той чоловік. Познайомившись, усі четверо рушили до будинку.
Ізабель сиділа на траві під скелею, яку вона охрестила Зрадницькою. Усередині в неї все кипіло. Вона лютувала від самої думки про те, що всім є діло до її «брудної білизни». Жінка не хотіла, щоб про це знали Ральф і Блуї. Вони, ймовірно, всю поїздку обговорювали її найінтимніший сором і бозна-що ще. Те, що Том викликав лікаря проти її волі, вона вважала зрадою.
Ізабель застигла, спостерігаючи за океаном, вітром, який збивав хвилі, хоча зранку вода була гладенькою, ледь починало рябіти. Минуло кілька годин. Жінка зголодніла. Вода заколихувала її. Але вона не хотіла навіть наближуватися до будинку, поки там лікар. Натомість зосередилася на дрібницях, що її оточували: розглядала будову кожного листочка, його насичену зелень, прислуховувалася до звуків вітру, води, криків птахів. Раптом