— А як же ви, — спитав враз Бенедьо ріпників, — не трібували деякого способу, щоби рятуватися?
— А який же може бути спосіб? — відповів ріпник простодушно. — Ту способу нема ніякого.
Бенедьо понурив голову. То само, до чого він додумався, ріпник висказав так рішуче, як найбільший певник. Значить, воно так і мусить бути, так бог дав. А може, спосіб є, тільки що вони або сліпі та не видять, або тілько ліниві, не шукають, а то найшли би і побачили б?
— Ну, а трібували ви робити складки між собою, щоби один других рятувати в біді, в слабості? — спитав Бенедьо.
Ріпники розреготались.
— Ну, кілько би там тих складок треба, щоби поратувати всіх бідуючих! Адже й так кождий там бідує.
— Ну, але один більше бідує, другий менше. Все ж таки мож би заратувати більше бідуючого, хорого, безробітного. От так, як у нас, мулярів, в місті.
— Е, що, у вас інша річ, а ту інша. Ту нарід — збиранина зо світу!
— А у нас хіба ні?
— Е, а все-таки, що у вас можна вдати, того у нас ніхто на світі не вдасть.
Ріпники не знали своєї сили і не вірили в неї. Бенедьо знов утих і почав роздумувати над їх словами. «Е, ні, — заключив він, — видно вже з того, що мусить бути якийсь спосіб на тоту нужду, тілько вони одні сліпі та й не найдуть, а другі ліниві та не шукають того способу!»
Між тим наші пішоходи лишили наліво Тустанівську дорогу, по котрій ішли досі, і звернули на півперечну стежку, що вела через річку і. горбок до Борислава. Перебрівши річку і зійшовши поміж густим гложжям та ліщиною на її крутий, високий берег, вони вже й стали на версі горбка. Неподалік перед ними лежав Борислав, мов на тарелі. Невисокі під гонтям доми білілися до сонця, мов сріблява луска. Понад дахами де-не-де виднілися червоні, тонкі, а високі комини нафтарень, мов криваві пасмуги, сягаючі до неба. Далеко, на другім кінці Борислава, на горбі, стояла стара церковця під липами, і круг неї ще тислися останки давнього села.
Бенедьо хоть бував і вперед в Бориславі, але все тільки коротко. Він не знав тут місцевості. Тому-то він розповів ріпникам, де і на якім плацу казано йому ставати на роботу, і просив їх, щоби йому показали, де є той плац. Ріпники зараз догадалися того місця і показали його Бенедьові. Се була досить обширна рівнинка між високими берегами річки туй, перед входом до Борислава, трохи віддалік наліво від губицького гостинця. Хат близько було небагато, і Бенедьо, розставшись з ріпниками, рішивсь іти хата від хати і питати за помешканням. Але в перших хатах, до котрих зайшов і в котрих жили жиди, йому не хотіли винаймити помешкання на довший час. Хати ті були низькі а дуже широкі, — очевидно, під їх дахами містилося багато закамарків для поміщення ріпників, а корисне положення їх на краю Борислава давало їм можність бути пристановком для всіх свіжо або пізно прибуваючих.
Так пройшов Бенедьо задармо п'ять чи шість хат. Далі опинився на улиці перед старою маленькою хатиною і став, не знаючи, чи йти й сюди питати