Вже в глупу північ почали накривати столи. На столах понаставляли багато тарілок, багато стаканів та чарок, а наїдків та напоїв було трохи, та й те панки та урядники швидко розхапали. Батюшки та матушки встали з-за столу голодними й зовсім не п’яними, проти старого весільного звичаю.
– Ой сестро, я зовсім голодна! – тихо шепотіла Марта до Балабушихи.
– Цить, сестро, бо й я голодна, – обізвалась Балабушиха, – буду довго пам’ятати синове весілля. Нехай же приїдуть до мене свати! Я їм покажу, як вітати гостей! Я їх і нагодую, й напою. Од мене не поїдуть голодними та тверезими.
– Їдьмо додому! – зашепотів старий Балабуха до жінки. – Цур йому, цьому весіллю.
– Їдьмо, – промовила Балабушиха, – бо, здається, більше вже нічим не покрепимось, – хіба танцями та музиками. Коли б лишень Терлецький не обділив і сина таким приданим, як нас оцією вечерею.
Батюшки та матушки розпрощались з господарем і виїхали. Терлецька не дуже й запрошувала їх зостатись.
Одбувши весілля, Марко Павлович поїхав до Києва й вистарався на священика. Він заїхав до благочинного й разом з благочинним поїхав в Вільшаницю, щоб вступити на парафію.
Благочинний покликав старосту і звелів одімкнути дім священика й оповістити громаді, що другого дня в неділю буде правити службу новий священик.
– Я не маю права одмикати дому, – сказав староста, – бо то дім не громадський, а покійного батюшки. Його син Харитін позамикав хати, ще й печатки поприкладав.
– А де ж буде жити ваш новий священик? – спитав благочинний.
– Де схотять, там і житимуть, – сказав понуро староста.
– То нехай громада дасть йому кватиру, – сказав благочинний.
– Не ми обібрали собі цього священика, не ми будемо й кватиру йому давати, – сказав староста. – Громада обібрала за священика сина покійного панотця, Харитона, й хоче, щоб він був у Вільшаниці священиком.
– Коли ж владика прислав вам другого священика! – сказав благочинний.
– Коли владика прислав його, то нехай владика й кватиру йому дає, – одрізав староста.
Балабуха стояв ні в сих ні в тих. Він не сподівався такої притичини, щоб йому довелось мати тяганину з громадою.
– Вже, старосто, як громада схоче, а нового священика нехай приймає, – доводив своє благочинний.
– Ба, не приймемо! Не ми оббирали, не нам його й приймати, – знов одрізав староста.
– Але ж новий священик буде в вашій церкві службу божу правити, – сказав благочинний, – він буде в вас за священика.
– Нехай правлять: то боже діло, а громада кватири не дасть, – сказав староста.
Благочинний з Балабухою заїхали на ніч до дяка й там переночували. Другого дня вони пішли до церкви, й Балабуха одслужив службу божу. Щоб сподобатись громаді, він служив помаленьку, по-київському, по-монастирському, держав людей в церкві