Кремпський бачив, що держатися більше немає сили, і кілька разів намагався видертись з козаками з табору та пробитися крізь польське військо, та тільки всі його змагання були даремні, бо поляки всякий раз завертали козаків назад у табір. Нарешті 8 червня 1596 року запорожці, побачивши, що прийшов їм останній час, заграли у сурми, припинили пальбу і послали спитати Жолкевського, що він од їх хоче. Той вимагав, щоб козаки видали Наливайка, Шаулу і Шостака і привезли б до польського табору всі свої гармати та клейноди, подаровані Війську Запорозькому німецьким цісарем Рудольфом II.
Помщаючись за Лободу, запорожці зараз же схопили Наливайка й видали полякам, а після того оддали й гармати, й клейноди Рудольфа II.
Ніч після того минулася спокійно, і у козацькому таборі всі, змучені, нетерпляче сподівалися світу, щоб вийти на волю. А у польському таборі сміялися з козаків, що вони видали свої гармати, і лагодилися ранком залити Солоницю козацькою кров'ю. Світом, коли козаки розкотили свої вози і почали виходити у степ, поляки знову оточили їх, і Жолкевський проголосив, що ще пани мають переглянути всіх козаків, щоб забрати своїх підданців. Обурені такою зрадливою вимогою, запорожці одмовились видавати панам своїх товаришів і хотіли було йти на південь, та по гаслові Жолкевського поляки кинулися на козаків кінно й пішо.
Тепер у козаків не було вже ніяких засобів до оборони, бо табір був розірваний і без гармат. Вони кидалися то у той, то в інший бік, намагаючись пробитись крізь поляків, і 1500 козаків з Кремпським таки пробилися й, одбившись од поляків, пішли на Запорожжя, останні ж, біля 4500 козаків, полягли на Солониці трупом. Не маючи милосердя навіть до жіноцтва й дітей, поляки рубали й тих, поки не потомили собі рук. Переказують, що неозброєного люду у козацькому таборі було на Солониці біля 12 000, і з того загинуло під шаблями поляків більше половини. Все поле навкруг Солониці було скривавлене, і всі околиці Лубен були засіяні трупом.
Український історик і поет П. Куліш говорить, що Жолкевський тільки через те переміг запорожців та Наливайка, що всі реєстрові козаки були на його боці. В поемі «Солониця» Куліш пише так:
Бенкетує шляхта,
Іграючи в карти,
А козаки-лейстровики
Додержують варти.
Поскидала шляхта
Панцирі й шишаки,
Бо козаки-лейстровики
Вірні, як собаки.
Справивши свій кривавий бенкет, Жолкевський не пішов за запорожцями на Січ, а пішов у Київ. Наливайка ж через який час привезли у Варшаву і почали там допитувати про його заміри. Народні перекази оповідали, що розлютовані польські пани пекли Наливайка у мідяному баці, а інші казали, що ніби його садовили на розпечену мідяну кобилу і надівали йому на голову розпечену залізну корону… Мабуть, того справді й не було, та