Радіючи з того, що застукали запорожців, турки хотіли всіх їх побрати у бранці і з тим висадили частину війська на берег, та запорожці до рук туркам не далися, а, вдаривши на них як один, багатьох повбивали, решту ж загнали назад на галери.
Одбившись од турків, запорожці пішли понад лиманом угору, маючи на мислі сполучатися з своїм комонним полком, а тут знову лихо: з степу набігло чимало татар і почали закидати їх стрілами, а з лиману знову-таки били з гармат турки.
Тяжко довелося запорожцям одбиватися аж до ночі, коли ж стемніло, вони повернулися до своїх чайок, поскладали на них поранених товаришів і, спустивши чайки на воду, почали потайно обминати турецькі галери. Та й на цей раз не пощастило запорожцям: більшу частину військових чайок половили і, побивши чимало товариства, побрали останніх у неволю. Тільки вісім чайок із Зборовським зрятувалися і піднялися до устя Бугу, де й сполучилися з комонним військом, яке нічого не знало про пригоди свого невдалого гетьмана.
Деякий час Зборовський шукав тут молдавських посланців, та, не знайшовши нікого, мусив врешті йти понад Бугом на Україну, тяжко бідуючи з безхліб'я. Незадоволені своїм гетьманом, що погубив багато товариства, запорожці скинули Зборовського з гетьманства і, обідрані та голодні, пішли на Січ; Зборовського ж за наказом короля у 1584 році було схоплено, привезено до Кракова і там покарано на смерть за те, що збентежив Туреччину.
Богдан Микошинський
Розраївшись зі Зборовським і повернувшись до Січі, запорожці зараз же обрали гетьманом Богдана Микошинського і, посідавши на чайки, попливли у лиман ловити турецькі галери та визволяти товаришів з неволі. На цей раз похід козаків був далеко щасливіший, і вони, застукавши турецький флот біля Очакова, напали на нього зовсім несподівано і, добувши майже всі галери штурмом, повизволяли товаришів, а самі галери попалили.
З походу Богдана Микошинського бачимо, що Аслам-Кермень, стоячи на острові Тавані, не міг забезпечити турків од козацьких походів на лимани та Чорне море. Запорожці вміли обминути його у темні ночі. Далеко трудніше було повертатися запорожцям з походів, бо турки вже знали про них і підстерігали по всіх дніпрових протоках. Іноді, щоб вернутись на Січ, запорожцям доводилося пробиватися крізь турків силою і теряти частину товариства, іноді вони витягали чайки на берег, переносили їх на плечах, обминаючи Аслам-город суходолом, а часом було й так, що доводилося топити свої чайки нижче Аслам-города і йти на Січ пішки, кидаючи у Дніпр чимало важкої здобичі.
Після нападу Богдана Микошинського турецький султан того ж таки 1584 року, поскаржившись у листі королю, що запорожці попалили його галери, вимагав, щоб той приборкав козаків.
Щоб заспокоїти султана, Стефан Баторій другого року (1585) послав на Січ шляхтича Глембицького, щоб вгамував запорожців, а непокірливих привів на волость, та запорожці пустили того посланця «у Дніпр води пити», себто втопили, самі ж того ж таки року аж