Павло (з досадою). Та пiду вже! (Iде).
Михайло. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!
Аннушка. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують… Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться…
Михайло. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба?
Аннушка. На вас не догодиш.
Михайло. А ти лучче i не догоджай всякому.
Аннушка. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?
Михайло. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв.
Аннушка (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!!
Михайло. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь — паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої: може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).
Вихід VII
Iван Андрiйович i Шльома входять з бокової дорiжки.
Iван Андрiйович (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий?
Шльома. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тiльки плюнеш — далебi, так!
Iван Андрiйович. Що ж вони, каторжнi, кажуть?
Шльома. Та кажуть, — пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та царевi, свої надiли єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись тi роки, що розпирали боки!
Iван Андрiйович. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!
Шльома. Щоб гiрше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нiкуди буде й ж хати випхнутись.
Iван Андрiйович. А що думаєш? Нехай пасуть, проклятi, по своїй пшеницi!
Шльома. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як вiск; хоч до рани клади!
Iван Андрiйович. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!
Шльома. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба — хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде отi кучугури з пiском їм слiчно[24] продати, взяти гiт[25]. грошi! Хе-хе-хе!
IIван Андрiйович. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидiвським розумом, то будеш мати десять процентiв.
Шльома. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.
Iван Андрiйович. Який? Оцей кудлатий Павло?
Шльома. Вiн. Часом бачу — на вулицi шепоче, а то й коло корчма… Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен[26] постройка.
Iван Андрiйович. Доброго