Fata morgana. Михайло Коцюбинський

як руда миша зимою? Ну, здихай, враг тебе бери з усiм кодлом, хiба менi що? Знайдемо й другу!..

      Вiн розсердився, гримнув дверима i вийшов з хати, але за хвилину знов просунув у дверi червоне й завзяте обличчя.

      – Гей ви, фабриканти! Пам'ятай одно з другим, що ще прийде коза до воза та скаже ме… Але Гудзь дасть дулю – о!..

      Андрiй не витримав.

      – Ах ти, п'янюго, котолупе якийсь, а тобi яке дiло до мене!.. – кинувся вiн до дверей, та Маланка не пустила.

      – Облиш!.. – завищала вона пронизуватим голосом i засвiтила до нього зеленими, повними злорадої втiхи, очима. – Не займай, скалiчить. Тодi як на фабрику ходитимеш?

      – На фабрику?

      – Атож…

      – На фабрику, кажеш?

      – Таже чув… збудують для тебе…

      Вона цiдила слова, немов отруту. Андрiя душила злiсть.

      – Свербиш, болячко? Сверби, сверби, поки не почухаю. Краще кажи – засiяла лани свої? Багато тобi намiряли? Де ж тi пани, що ти їм руки лизала?..

      – А де ж? фабрику тобi будують…

      – Ти знов своє?

      Андрiй побив Маланку. Вона лежала на лавi i голосно стогнала, а вiн блукав по оголених сiрих ланах, байдужно, без цiлi, аби далi вiд дому.

      Гафiйка плакала. Вона краще пiшла б у найми.

* * *

      На покрову повернув Прокiп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не мiг найнятися, бо народу найшло бiльше, нiж треба, i цiни впали; вiдтак заслаб у Каховцi i пролежав мiсяць, далi подавсь у Таврiю, а звiдти опинився аж у Чорноморiї. Повернувся обiдраний, слабий i без грошей. Маланка не дужа няла вiри тому. Чого люди не сплещуть. I вона потай от своїх побiгла, немов за дiлом, до Кандзюбихи. Показалося – правда. Прокiп блiдий, аж зчорнiлий, од вiтру валиться та все вилежується, а стара Кандзюбиха мало не плаче, розказуючи, як ледве-ледве очистила сина од нужi. Куди вже йому женитися – була думка заробить хоч на весiлля, а тимчасом такий рiк випав, що й хлiба нестане…