Помітивши, що пива в жбанах залишилося на денці, а пляшки стояли порожні, він гукнув до молодої шинкаревої дочки:
– Гей, шинкарко, чого стоїш? Хіба не бачиш, що посуд сухий – ні пива, ні горілки вже не стало? Ось на червінця та принеси нам з льоху, щоб холодніше було! Та й смаженини підкинь у миски, щоб було що покласти на зуба! Та ще й в’язку тарані не забудь! Щоб усі знали, як гуляють лубенські чумаки! Нічого не шкодуй! Я плачу!
Чумаки схвально загули:
– Ой, як добре! Оце так утнув Семен Михайлович! Далебі, не поскупився!
А коли шинкарка поставила на стіл пляшки та дерев’яне відерце з холодним пивом, а в миски вивернула зі сковороди запашні шматки підсмаженої золотистої ковбаси, молодий засульський чумак Терентій Кваша, відомий у всій окрузі співак і вигадник, раптом заспівав:
Славно, браття, славно,
славно, браття, жить!
З нашим отаманом
не доводиться тужить!
Тут же пісню підхопили всі, хто сидів за столом, і в стелю ударив могутній грім приспіву:
З нашим отаманом
не доводиться тужить!
Співав і Хуржик. А коли пісня скінчилася, запитав ніби між іншим:
– До речі, браття, чи не пора нам подумати над тим, хто очолить нашу валку? Кого отаманом оберемо? Яка ваша думка? Та перед тим, як сказати слово, давайте промочимо горло, щоб у ньому це слово не застряло!
Це сподобалося всім. Налили в чарки – випили, закусили ковбасою. А Терешко Кваша ударив долонею по столу.
– Браття, та якого ліпшого отамана, аніж Семен Хуржик, нам треба? Га? Адже не раз уже водив нас до Криму і благополучно приводив додому! Своє отаманське діло знає! Справедливий! Не скупий! Не знаю, як хто думає, а, по-моєму, ліпшого не зіськати!
Чумаки загули знову:
– Ні, ні, не зіськати! Хай Хуржик буде нашим отаманом! Ми віримо йому!
Хуржикові від радощів перехопило подих, але, як належить у такому випадку і зважаючи на старовинні чумацькі звичаї, почав відмовлятися:
– Не заслужив я, браття, такої честі! Їй-богу, не заслужив!
На це вже добре захмелілі чумаки ревнули:
– Заслужив, батьку! Заслужив!
– Та й щось старіти я став, панове товариство! – не здавався Хуржик, бажаючи, щоб його попросили ще раз. – Може б, молодшого обрали? Га?
– Ти ще не старий, Семене! – заперечили чумаки. – Перша-ліпша дівка побіжить за тобою, аби тільки гукнув! А молодому отаманувати рано – хай спочатку розуму набереться!
Далі відмовлятися не годилося, тому Хуржик підвівся і, вклонившись, сказав:
– Дякую, браття, за довір’я. Ось вам хрест, – він перехрестився, – що порядкуватиму в дорозі справедливо, нікого не кривдячи. І мій перший наказ: як тільки завруниться трава і буде паша для коней та волів, так і виступаємо! Кожен до того часу хай заготує все необхідне для далекої дороги: сухарів, пшона, гречаної крупи,