Тарас Шевченко та його доба. Том 1. Віктор Берестенко

настільки великий чоловік для українства, що зовсім не диво, коли на його так часто оглядаються українці й неукраїнці, коли зайде розмова про українську справу. Лихо тільки, що досі ніхто не зваживсь докладно розсудити об тім, що таке справді Шевченко сам по собі й у свій час, а всі, хто бравсь писати про нього, перш усього думали про себе, і кожний повертав Шевченка, як йому на той час було треба, та глядячи на те, перед ким говорилось про українського кобзаря»75.

      Так хвилююче й пристрасно, з почуттям найщирішої любові та вдячності рідко кому судилося висловити свої почуття любові й відданості до Тараса Григоровича Шевченка.

      Знати «правду і тільки правду»

      А ось як висловлюється Я. О. Галан про природу творчості: «Щоб писати «правду і тільки правду у великому і в малому», зокрема в наукових працях, треба «мінімум власних міркувань, які можуть читача цікавити, або ні, мінімум, потрібний для того, щоб змусити самого читача міркувати. Максимум спокійного тону, без лайки, щоб читач не подумав: сердиться Юпітер, бо не має рації»76.

      Адже читача, упевнені, цікавлять, в першу чергу, не роздуми й міркування з приводу життя й творчості Тараса Григоровича Шевченка, а сама сутність його поезії й діяльності, реальні факти й обставини, пов’язані з ними, їх народження, розвиток і взаємозв’язок.

      Ті ж самі засади стосуються також життя й діяльності послідовників Шевченка, й передусім його найбільшого й найавторитетнішого наступника світового значення – Великого Каменяра – Івана Яковича Франка. «Вічний революціонер» глибоко розумів суть історичного процесу. «Під історією, – відзначав український геній, – розуміємо слідження внутрішнього зв’язку між фактами, т. є. таке угроповання поєдиничних і дрібніших фактів, щоб з них виходив якийсь «сенс» т. є., щоб видно було певні основні закони природи, правлячи тими фактами і викликаючи їх»77.

      Ставлення простого селянства до Тараса Григоровича Шевченка – народного поета-революціонера

      Народна пісня про народного поета

      В одній з народних пісень цікаво подаються думки щодо визволення улюбленого народного поета:

      Чом не шумиш, луже,

      Зелений байраче,

      Ой, чом не тікаєш,

      Шевченку Тарасе?

      За тобою женуться

      Вороженьки злії,

      Вороженьки злії —

      Солдати лихії.

      Хочуть вони тебе

      Та в полон забрати,

      У полон забрати,

      Приділить в солдати!

      Ой, тікав Шевченко

      Битими шляхами,

      А за ним солдати

      З гострими штиками.

      Спіймали Шевченка,

      До Сибіру гонять;

      А їх вон відгонять.

      «Ой, не плачте люди,

      Ридом не ридайте,

      Та беріте зброю,

      Та мене спасайте».

      Ой, узяли зброю,

      Солдатів побили,

      Солдатів побили,

      Шевченка пустили» Скачать книгу