Вони ніколи не чули слова «прощавай». І вони ніколи не кажуть: «Ось я й повернувся. Обійми мене з радістю людини, що мене втратила, а тепер знову мене віднайшла».
Ті, хто ніколи не знав поразки, здаються веселими й почувають себе кращими за всіх, володарями істини, за яку вони ніколи навіть пальцем не ворухнули. Вони завжди перебувають біля сильнішого. Вони схожі на гієн, які годуються лише рештками від трапези левів.
Вони навчають своїх дітей: «Ніколи не втручайтеся в конфлікти, бо ви завжди будете в програші. Зберігайте свої сумніви при собі, й ви ніколи не матимете проблем. Якщо хтось на вас нападе, не вважайте себе скривдженими й не намагайтеся відбити напад. Є інші речі, яким ми мусимо віддавати свою увагу».
У нічній тиші вони подумки беруть участь у власних битвах: нереалізовані сновидіння і кривди – хоч вони вдають, ніби не помічають їх; напади боягузтва, які їм щастить приховувати від усіх, але тільки не від самих себе; і любов, що перетинає їхню дорогу з блиском в очах, любов, призначена їм самим Богом, але яку вони не мають мужності прийняти.
І вони собі обіцяють: «Завтра все буде інакше».
Проте завтра настає й перед ними постає запитання, яке їх паралізує: «А що як я вчиню помилку?»
І вони нічого не роблять.
Такі вони є, ті, хто ніколи не був переможений. Їм ніколи не судилося й перемагати в цьому житті.
– Розкажи нам про самотність, – попросила дівчина, яка мала одружитися із сином чи не найбагатших людей у місті, але тепер їй довелося відмовитися від свого наміру.
І Копта відповів:
– Без самотності Любов не залишиться надовго біля тебе.
Бо Любов теж потребує відпочинку, аби мати час мандрувати в небі й виражати себе в інших формах.
Без самотності жодна рослина чи тварина не виживе, жодний ґрунт не даватиме врожаю протягом тривалого часу, жодна дитина не зможе навчитися жити, жоден митець не зможе віддаватися творчості, жодна праця не виконуватиметься й не перетворюватиметься.
Самотність – не відсутність Любові, а її доповнення.
Самотність – не відсутність товариства, а ті хвилини, коли наша душа вільна розмовляти з нами й допомагати нам вирішувати важливі проблеми життя.
Проте хай будуть благословенні ті, хто не знає самотності. Хто не боїться власного товариства, хто не впадає у розпач, марно шукаючи чогось, чим би він міг зайнятися, розважитися або потішити себе.
Бо той, хто ніколи не залишається сам-один, не знає себе самого.
А хто не знає себе самого, той боїться порожнечі.
Але порожнечі не існує. Велетенський світ ховається в нашій душі, чекаючи, коли його відкриють. Він перебуває там, зберігаючи недоторканою свою силу, проте він такий невідомий і такий могутній,