Кращі твори (збірник). Леся Українка. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Леся Українка
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Серия:
Жанр произведения: Зарубежные стихи
Год издания: 0
isbn: 978-966-14-2350-2, 978-966-14-3021-0, 978-966-14-3024-1, 978-966-14-3025-8, 978-966-14-3023-4, 978-966-14-3022-7
Скачать книгу
братерство, рівність, волю гожу

      Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –

      Тих три величні золоті зорі,

      Що людям сяють безліч літ вгорі…

      Чи тільки терни на шляху знайду,

      Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

      Чи до мети я певної дійду,

      Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –

      Бажаю так скінчити я свій шлях,

      Як починала: з співом на устах!

[22 мая 1890]

      Сон

      (Посвята Александрі С‑вій)

      Був сон мені колись: богиню ясну

      Фантазії вбачали мої очі,

      І друга любого подобу красну

      Богиня прийняла тієї ночі.

      Той самий вираз і усмішка мила,

      Той самий погляд довгий, розумливий,

      На плечах лиш барвисті мала крила,

      Вінець над чолом з лавру святобливий.

      Вона іде! Непереможна сила

      Мене примушує за нею простувати

      По темних, тісних хідниках. Вступила

      Вона в якісь таємнії палати.

      Чи то свята будова, чи темниця?

      Високеє і темнеє склепіння,

      Одно віконце вузьке, мов стрільниця, –

      Крізь нього сиплеться бліде проміння

      І падає на стіну; височенний

      Орган стоїть там, наче скеля дика,

      Де був прикований Титан страшенний,

      Що забажав освіти чоловіка.

      Спинилася богиня, і за руку

      Взяла мене, і словом говорила:

      «Вважай і пам’ятай мої слова й науку:

      То світовий орган, і доля так судила,

      Що тільки раз він має гук подати,

      Страшний той гук, потужний і величний,

      По всіх країнах має залунати

      І перекинути світовий стрій одвічний.

      Страшне повстане скрізь землі рушення.

      І з громом упадуть міцні будови.

      Великий буде жах, велике й визволення!

      Тоді спадуть всесвітнії окови.

      І правда лавром чоло уквітчає.

      І згине зло, укриване віками.

      В честь волі нової хвалу співець заграє

      На вільних струнах вільними руками.

      Тож слухай: ти орган порушить можеш

      Не дужою, та смілою рукою,

      Всесвітнє зло тим гуком переможеш,

      Здобудеш для землі і щастя, і спокою.

      Та знай: твоє життя так миттю згасне,

      Як блискавка, що перед громом свіне:

      Не для тебе те світло правди ясне,

      Що світ осяє, ні! життя твоє загине!

      І вільні струни славити не будуть

      Ні твого ймення, ані твого діла,

      Щасливії нещасную забудуть,

      Не буде вкрита лаврами могила!»

      Промовила і зникла. В самотині

      Я зостаюся розважать-гадати,

      Як визволить той гук, що замкнутий в скелині,

      Що має гучно в світі залунати?

      І я стою, неначе скам’яніла.

      Знебула думка вже не розважає…

      Що се? немовби пісня забриніла

      Здалека, мовби цілий хор ридає.

      Глибока, тиха, нерозважна туга

      Вникає