Альсест
До жартів не мастак,
Нікого жалувать не хочу аніяк.
Зболіли очі вже, і при дворі, і в місті,
Звичаї бачивши гидотні та нечистії
Бере нудьга мене, пече мене одчай,
Що наоколо люд зіпсований украй,
Що всюди, де поткнусь, – брехня, лукавство, зрада,
Та підступи бридкі, та лестощів принада.
Несила! Гнів кипить! Я весь немов горю
І цілий світ ладен покликати на прю.
Філінт
Занадто ви вдались, філософе, в досаду,
На все озлившися і смішно, і без ладу.
Братів ми з вами тих нагадуєм тепер,
Що в «Школі для мужів» намалював Мольєр…
Там…
Альсест
А, лишіть свої безглузді порівняння!
Філінт
Та ні-бо, – ви свої покиньте нарікання.
Чи ж переробите натуру ви людську?
А як одвертість вам припала до смаку, —
Скажу, не криючись: з химери цеї всюди
Плечима знизувать і кпити будуть люди,
А хіть до осудів нестримана така
Вам тільки дасть ім’я смішного дивака.
Альсест
То й добре, лихома! Я радий цьому, радий!
Чого ж хотіти ще з мерзенної громади?
Та тільки гнів мене несвітський би схопив.
Коли б розумного я слави в них зажив.
Філінт
Виходить – ворог ви всьому земному роду?
Альсест
Так, я ненавидячу безмірно цю породу!
Філінт
Скажіть: невже-таки між смертними всіма
На жадні винятки і місця вже нема?
Запевне, є й тепер особи, гідні шани…
Hi! Осоружні всі, на кого око гляне:
Одні – що у гріхах купаються бридких,
А ті – що ставляться поблажливо до них.
Того шляхетного обурення не мавши.
Що вчинки нам лихі будити мають завше.
Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!
Таже діла його відомі добре всім.
Хоч маска на виду, але й з-під маски знати.
Що може кожного він зрадити, продати.
Вимовні погляди і солодощі слів
Хіба наївних лиш одурять новаків.
Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.
У панство брудними пропхався він шляхами, —
І знавши, за яку придбав собі ціну
Тепленьке місце він і розкіш голосну.
Честь ображається, сумління червонів.
Складіть позаочі, які лиш на землі є,
Па нього прикладки, поганцем назовіть.
Назвіть дурисвітом, – ніхто не захистить.
Бо шану має він облудну і нікчемну.
А гляньте, як усі його вітають чемно.
Як усміхаються, розточують слова!
Як чесним людям він посади вирива!
А! Серце крається од муки і страждання
З того ганебного підлоті потурання, —
І часом я ладен в пустиню утекти
Від галасливої людської суєти.
Філінт
Ох боже! Не страшіть неласкою такою
І над натурою ви згляньтеся людською.
Хоч