Євгеній Онєгін. Олександр Пушкін

їх запилені ряди

      Закрив тафтою назавжди.

ХLV

      Зненавидівши марнослів'я

      І світські приписи дрібні,

      Його зустрів і полюбив я.

      Припали до душі мені

      І мрій жадоба мимовільна,

      І своєрідність непохильна,

      І ум, холодний та їдкий;

      Він був похмурий, я – лихий;

      Обидва пристрасті ми знали,

      Обох життя гнітило нас;

      В серцях огонь юнацький згас;

      Обох підступно чатували

      Злоба Фортуни і людей,

      Як тільки в світ прийшли ми цей.

ХLVІ

      Хто жив і мислив, зневажає

      Людське поріддя мимохіть,

      Хто почував, той муку знає —

      За днями вмерлими тужить:

      Йому чуже зачарування,

      Йому гадюка споминання

      Влива трутизну каяття.

      Це часто додає життя

      І чару дивного розмові.

      Мене бентежив попервах

      Онєгін різкістю в словах,

      Та все прощав я дивакові:

      І жарти з жовчю пополам,