Євгеній Онєгін. Олександр Пушкін

.

      . .

      . .

X

      Як рано міг він хитрувати,

      Ховать надію, ревнувать,

      Зневіру й віру викликати,

      Здаваться хмурим, умлівать,

      Являтись гордим і слухняним,

      Холодним бути, полум'яним!

      Як він томливо німував,

      Як пломенисто промовляв,

      Які листи писав недбалі!

      В одній меті, з одним чуттям,

      Як забував себе він сам!

      Як очі й ніжні, і зухвалі

      Умів звести і опустить

      Чи послухняні сльози лить!

XІ

      Як він умів новим здаватись,

      Вражать невинність жартома,

      В готовий розпач удаватись,

      Годити силами всіма,

      Як він належної хвилини

      Передсуд юності невинний

      Умом і пристрастю боров,

      Як чатував він на любов,

      Молив і вимагав признання,

      Як, серця вчувши перший звук,

      Добитися без довгих мук

      Умів таємного стрівання,—

      І, досягнувши милих прав,

      Уроки в тиші їй давав!

XІІ

      Як рано міг він хвилювати

      Серця кокеток записних!

      Коли ж хотілось покарати

      Йому суперників своїх,—

      Як він отруйно лихословив!

      Які пастки на них готовив!

      Та ви, володарі дружин,—

      Був з вами другом завжди він:

      Його любив і муж лукавий,

      Фобласа давній ученик,

      І недовірливий старик,

      І рогоносець величавий,

      Що шанував, як то і слід,

      Себе, жону і свій обід.

XІІ. ХІV

      . .

      . .

      . .

ХV

      Іще в постелі він, бувало:

      Йому записочки несуть.

      Запросини? Та ще й чимало:

      На трьох вечірках просять буть,

      Там буде бал, там іменини.

      Куди ж гульвіса наш полине?

      Почне він як? Дарма питать!

      Усіх він встигне облітать.

      Тим часом в ранішнім уборі,

      Надівши модний болівар,

      Онєгін їде на бульвар

      І там гуляє на просторі,

      Аж поки про обідній час

      Брегет[3] не нагадає враз.

ХVI

      Вже темно: в сани він сідає.

      «Агей!» – зачувся крик гучний.

      Морозним сріблом одливає

      Широкий комір бобряний.

      Блискучий любленець химерин,

      Жде у Talon його Каверін.

      Ввійшов: і корок геть летить,

      Вина комети струм кипить[4],

      Roast-beef чекає їх сочистий

      І трюфлі, розкіш юних днів,

      Французьких гордість кухарів,

      І страсбурзький пиріг пашистий

      Між сиром лімбурзьким живим

      І ананасом золотим.

XVII

      Ще спрага келихів жадає

      Залить гарячий жир котлет,

      А дзвін брегета сповіщає,

      Що вже почавсь новий балет.

      Театру злий законодавець

      І перемінливий ласкавець

      Найчарівливіших актрис,

      Почесний завсідник куліс,

      Онєгін наш уже в театрі,

      Де всяк, щоб