– Мечиславе, вона приходила по мене, – скривившись і з відчаєм промовила Ладомира.
Жінка спробувала підвестися на ложі, але Мечислав зупинив її порухом руки, ніжно доторкнувшись до її щоки.
– Лежи, заспокойся і не говори таких слів, це небезпечно, – приклавши палець до її губ, прошепотів Мечислав, – окрім того, якби Богиня хотіла тебе забрати, то ні я чи будь-хто інший не зміг би стати їй на заваді. А раз ти тут, зі мною, значить, вона щось інше хотіла сказати. Можливо, попередити, від чогось застерегти.
– Ой, лячно мені, Мечиславе. Вона вже забрала Добромиру і Родену, – знову схлипнула жінка, а у її очах світився переляк, – тепер вона прийшла за мною, щоб всі онуки твого батька залишилися сиротами. Це прокляття, про яке я чула неодноразово.
Після цих слів Ладомири у кімнаті запанувала важка мовчанка. Мечислав піднявся і мовчки відійшов у дальній куток кімнати, за палаючим каміном. Кімнатний морок поглинув його.
Ладомира злякалася, що вона щось недобре сказала, можливо, образивши свого коханого чоловіка. Вона миттю зіскочила із ложа і, дрібочучи ніжками, підбігла і притулилася до спини Мечислава, обхопивши його обома руками. Так вони простояли кілька миттєвостей.
– Із самого дитинства я чую про якесь прокляття над родом Поклінних. Що жінки із цього роду або які долучилися до родини, родять сина і йдуть геть у інші світи, – стоячи обличчям до стіни, почав говорити Мечислав, – я довго міркував над почутим і мені до цього дня здавалося, що я знайшов вихід. Я був певен, що доля поступилася мені, вказавши вірний шлях.
Мечислав повернувся обличчям до дружини і взяв її обома руками за плечі, уважно подивився у вічі, наче там намагався розгледіти страшну відзнаку Мари. Але на нього дивилися чисті, омиті сльозами, жіночі очі. Ніякої відзнаки у них не було. Він пригорнув до себе дружину і міцно її затиснув у своїх обіймах.
– Чуєш мене, Ладомиро, – прошепотів він їй на вухо.
– Так, чую, – відізвалася вона на його закличний шепіт.
– Я зараз тобі скажу те, що ніколи не казав.
– Скажи.
– Прокляття, якщо воно насправді існує, а не є вигадкою злих язиків, то воно діє лише на жінок нашої рідної землі, у яких тече кров наших перших людей. Це прокляття зовсім не діє на жінок, які прийшли у наші землі з інших країв, – Мечислав хоч і говорив не голосно, але слова його звучали твердо і переконливо. – Думаю, Добромир про це знає зараз і знав раніше. Недарма він одружився на гречанці. Хіба мало у наших землях було красунь, які готові були віддати йому своє кохання, але він обрав чужинку. Батько хотів зламати гнів Богів за минулі гріхи предків.
– Ти також, як і твій батько, одружився на чужинці лише тому, щоб зламати те, що було давно передбачено? – запитала Ладомира, зробивши крок назад, відсторонюючись від чоловіка.
На оченятах Ладомири знову забриніли сльози. У її очах попередній страх змінився першими проблисками відчаю. Жінка захитала головою. Вона не хотіла йняти віри тому, що вона помислила: «Невже