Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України. Вікторія Садовнича. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Вікторія Садовнича
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Серия:
Жанр произведения: Книги для детей: прочее
Год издания: 2013
isbn: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
Скачать книгу
Тоді це слово позначало людину неосілу, «степового добувача», а їздити у козацтво, козачкувати означало «промишляти в степах».

      У XV ст. людей, які перетворювалися на «степових добувачів», значно побільшало, оскільки в Україні посилилася панщина. Селяни тікали на окраїни, спочатку на Поділля й Київщину, а потім на південь, у безлюдні степи.

      Після укладення між Польщею та Литвою Люблінської унії (1569 р.) українські землі потрапили під владу польського короля та шляхти. Найбільш непокірні українські селяни тікали до Дикого Степу та на Наддніпрянщину, на занедбані внаслідок постійних набігів турків і татарів споконвічні слов’янські землі. Там вони засновували військові поселення, з яких згодом постало Військо Запорізьке. Так виникло українське козацтво – унікальне явище у світовій історії.

      Осередком козацтва було Запоріжжя. Після Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в 1650 р. ці землі разом із іншими територіями увійшли до складу Гетьманщини, яка проіснувала до другої половини ХVІІІ ст. Проте 1764 р. було ліквідовано гетьманство, 1775 р. – знищено Запорізьку Січ, а 1783 р. на українських землях було запроваджено кріпацтво.

      Донщина (Подоння, Донбас) – частина східнослов’янських земель (сучасні Донецька та Луганська області), які активно заселяли українці, росіяни та інші народи протягом XVII–XVIII ст., після звільнення з-під влади Кримського ханства й Туреччини. У різні часи регіон мав різні назви: Дике Поле, Гуляйполе, «слободні» землі тощо.

А чи знаєш ти, що…

      …ці землі, відомі з VIII ст., були слов’янськими і доходили до Дону? Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Русі» зазначає, що голландський мандрівник ХІІІ ст. Йоганн Рюйсброк називав Дон кордоном Русі. Проте з наступом степових кочівників – хозарів, печенігів, половців – розпочалася тривала боротьба східних слов’ян за своє «чисте поле».

      Слов’яни почали розселятися у придонських степах у VII–VIII ст., а в Х ст. їх витіснили печеніги. Проте в середині XI ст., коли печенізька орда ослабла, слов’яни знову прийшли на ці землі, та відійшли під тиском половців. Коли половці у XII ст. занепали, слов’яни повернулися, але у XIII ст. татарська навала зруйнувала все українське Подніпров’я.

      Слов’яни повернулися на ці землі в XIV–XV ст., коли татарська орда через постійні усобиці втратила могутність. Однак наприкінці XV – у першій половині XVI ст. кримські татари знову захопили ці території. І тільки зі становленням козацтва на зламі XVI–XVII ст. українці знову почали активно розселятися тут. Селяни, тікаючи від панщини, залюднювали величезні простори Донщини, Слобожанщини, Причорномор’я.

      Слобожанщина (Слобідська Україна) – регіон України, що формувався в зоні активних контактів і взаємних впливів різних культур. Колись ці споконвічні українські землі називалися Заліською Україною, а в більш віддалені часи – Стародубщиною, Сновщиною, Подонням. Протягом тривалого часу землі Слобожанщини