…протягом століть найменування земля Подільська неодноразово змінювалося, зберігаючи, однак, поняття Подол, що позначало низинні землі між Південним Бугом і Дністром? У 1434 р. Поділля втратило незалежність і цілісність: Подільське воєводство увійшло до складу Польщі, Брацлавське – до складу Великого князівства Литовського. Після першого поділу Польщі Подільське та Брацлавське воєводства відійшли до Росії, перетворившись на області, згодом – намісництва, а з 1796 р. – на Волинську та Подільську губернії.
На території Подільської губернії 1932 р. утворилася Вінницька область УРСР, яку 1937 р. було перейменовано на Кам’янець-Подільську, а з 1954 р. – на Хмельницьку. Західні землі Поділля увійшли до складу Польщі і лише 1939 р. були приєднані до УРСР як Тернопільська область.
Подільська етнічна культура не є однорідною. Це пов’язано передусім із постійними змінами кордонів регіону. Ті землі, які весь час залишалися в складі Поділля, стали осередком власне подільської культури. Землі, що входили до складу Подільського краю лише протягом певного часу, стали перехідними до волинської, карпатської, буковинської, наддніпрянської культур.
Зараз Поділля охоплює Вінницьку, Хмельницьку (окрім північних районів) та східну частину Тернопільської області, північні райони Одеської, а також невеликі прилеглі території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської областей. До Подільського регіону належать і землі північної частини придністровської Молдавської Республіки.
Галичина – регіон Західної України, що сформувався на території не лише власне Галицької землі, а й Чермних (червоних – де виробляли красильні трави і червець) земель. 981 р. Галичину підкорив Володимир Святославич.
«Серцем» Галичини були землі карпатських хорватів і північно-західні окраїни тиверських земель, а також почасти землі уличів і тиверців у Нижній Наддністрянщині та в Нижньому Подунав’ї.
Назва «Галичина» походить від назви міста Галич – столиці Галицько-Волинського князівства. Назву міста пов’язують і з українським словом галка, адже саме цей птах був зображений на його гербі, і з грецьким словом гальс («сіль»). Дехто з дослідників вважає можливим походження назви від польського слова гала («гора»), інші виводять її від слов’янського галиця («змія»).
У XII ст. Галицько-Волинське князівство досягло найбільшого розквіту, було сильним конкурентом Київській Русі й могутнім щитом проти Польщі та Угорщини. За Ярослава Осмомисла територія князівства простягалася від Сяну до Пруту і Дністра.
Однак уже на початку XIII ст. через князівські усобиці Галичина втратила могутність, потрапила в залежність від Угорщини, а з 1387 р. – від Польщі. Унаслідок цього галицькі землі надовго були відірвані від інших українських територій, перебували під владою Польщі як Руське воєводство.