Війни художників. Станіслав Стеценко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Станіслав Стеценко
Издательство: ""Издательство Фолио""
Серия:
Жанр произведения: Историческая литература
Год издания: 2015
isbn: 978-966-03-7380-8
Скачать книгу
цей імпресіонізм? І навіщо їм цей сюрреалізм? Та вони побили б цього Далі за його сюрреалістичну мазню!

      Він вишукував серед художників тих, хто підхопив вірус інакомислення. Тавро імпресіоніста можна було отримати навіть за те, що пишеш мазками. Таких позбавляли можливості продаватися і виставлятися, у них відбирали майстерні. Словом, затавровані втрачали будь-яку можливість заробляти на життя малюванням.

      Сам товариш Сталін просив художників правдиво відображати соціалістичну дійсність. Але не будь-яку – «а ту, що за нас». Так він говорить – треба реалістично зображати навколишній світ! Той, що «за нас». Кожна картина повинна агітувати за соціалізм! Пейзажі, натюрморти, ню не цікавили керівництво країни. Малювати можна було радянську соціалістичну дійсність, або героїчне радянське минуле.

      Ще раз кинув погляд на проспект із виставки Далі. Ні. Геть крамольні думки! Він та товариш Сталін визначають, що добре, а що погано. У нього майже необмежена влада над художниками. Горе тому, хто стане на його шляху!

      У двері постукала секретарка. Він автоматично загорнув і заховав проспект углиб шухляди стола.

      – Так.

      Гарненьке личко секретарки в окулярах з темною оправою було зляканим. Секретарку звали Лілією. На ній був строгий сірий костюм – сукня за коліна і жакет. Діловий костюм не приховував високі груди і стрункі ноги. Каштанове волосся стягнуте у вузол на потилиці. І окуляри, й костюм робили її схожою на типову радянську секретарку.

      – До вас зараз приїде товариш Берія. Телефонував його помічник – Саркісов. Просив, щоб ви залишалися на місці.

      – Хто просив? – здивовано перепитав Герасимов.

      – Товариш Берія просив через свого помічника – товариша Саркісова.

      Що треба від нього Берії? Жартома подумав, що лише подивився проспект цього Далі. А НКВС уже тут як тут. Та раптом різонула думка: це через портрет.

      Як завжди від нервів, захотілося у туалет. Лікарі зі спецлікарні для членів ЦК, де він обслуговувався, говорять, що то якась новомодна недуга. Називається простатит. Збігав, справив нужду. Віддихався…

      Інших гріхів за собою не відчував. Тільки портрет. Портрет мертвої дружини Сталіна. Добре, що встиг віддати його Ворошилову. Нехай тепер віддувається «червоний маршал». Де копія супровідного листа? Він квапливо, ледь не зваливши стільця, кинувся до полиць із теками. Тремтячими руками розв’язав, одну, другу…

      Ага, ось він.

      «Дорогий високошановний Клименте Єфремовичу!

      Вибачте за турботу – я посилаю Вам портрет Аллілуєвої, про який Вам розповідав. Тримати його в себе в майстерні, де його можуть побачити, нерозумно. Впевнений, Ви краще за мене знаєте, що з ним зробити. Покладаюся на Вас цілком і припускаю, що краще його не показувати Й. В. (Йосипу Віссаріоновичу). У такому випадку прошу Вас дати вказівку зберегти його як історичний документ.

      Прошу вибачення, якщо знайде Й. В. помилки. Працював нервово й швидко протягом ночі біля труни.

Відданий