– Ти ж тільки, Насте, наглядай за ним.
Хлопцеві лише заводили трактора, бо йому самому це було важко, і він торохтів на ньому цілий день. І тільки вдома, добравшись до ліжка, відчував, як він стомився.
Задивляються на хлопчика дівчатка, а він розведе хвацько плечі й задоволено ловить зацікавлені погляди – і музикант, і тракторист. Він мамин годувальник, мамина опора й надія – нема коли йому гуляти.
Четвертий клас Митько також закінчив з похвальною грамотою. Іде 1941 рік, і йому влітку буде вже дванадцять років. Де ж батько?
Розділ другий
Уже два місяці точиться війна.
На початку війни надійшов наказ усі трактори відіслати на трасу. Поїхав з Настею на своєму «Натику» й Митько. На саму думку, що його заберуть на фронт, завмирало серце. Нічого, мама поплаче і перестане. А він битиме німців – може, йому танк дадуть.
– А это что такое? – зупиняється перед хлопцем командир. – На «Натике» кто ездит?
– Таж він їздить, – утручається Настя.
– Мне теперь только детского сада не хватало. А ты, девушка, иди переодеваться.
Повернувся до Табору. Там нічого не змінилось. Тільки чоловіків не залишилося – самі жінки, діти та старі. Їм їхати нема куди. Трохи раніше пройшли втікачі, прогнали на схід колгоспну худобу, та це все було осторонь.
Митько поїхав конякою, щоб накосити трави. Накосив, а як під’їхав до стайні, то побачив військових, що бігли до нього.
– Не викидай трави, зараз повезеш до лікарні пораненого командира. Санітар загинув.
Кладуть на підводу непритомного військового, накривають травою, зверху кладуть косу.
– Як же його везти? Дорослий не повезе. Хай Митько їде, – вирішують діди.
– Вези, синку.
З путівця Митько виїжджає на шлях, а назустріч їдуть німецькі бронетранспортери.
Німці! Де вони тут узялися і скільки їх, хлопець навіть не здогадувався. Схарапуджені коні взяли ліворуч і опинилися посеред шляху. Митько їх спиняє, а вони, налякані гуркотом, рвуться з вуздечок. Тракторів вони не бояться: ті на колесах з шипами. З однієї машини вилазить німець, підходить до підводи й ламаною російською мовою починає навчати хлопчика, як правильно їхати, де лівий бік, де правий, поблажливо гладячи коней. Не полінувався навіть накреслити на землі якісь схеми руху й усе чекав від хлопчика згоди, що той усе зрозумів. Солдати, дивлячись на переляканого хлопця та коней, весело щось викрикували й реготали. Митько мав лише одне бажання – щоб німець перестав його навчати, бо від страху, що поранений може застогнати, все одно нічого не міг утямити. А може, той уже стогнав, однак працювали двигуни на техніці й за тим шумом не чути було навіть людської мови. З машини за бронетранспортером, з якої стирчали антени, почали