Часом оператори заходили на сусідні поля, де росли помідори та дині, і за це бригадир не раз дорікав Дмитрові. А він тільки відмахувався:
– Вам шкода десятка помідорів чи дині з поля?
Однієї ночі на цих полях цілу ніч торохтів трактор. Крізь сон усі дивувалися, що там можна робити вночі. А вранці люди побачили переорані поля.
– Що ти зробив? – кричав голова колгоспу на бригадира.
– Повідомили, що трасою проїжджатиме Щербицький, а в нас урожай не зібрано.
– Таж він поїхав зовсім в іншому напрямку. Він завжди так робить!
Закінчивши роботу в Білій Церкві, Дмитро привіз у свій садок машину перегною – хай росте, хай знає, що в нього є хазяїн.
Третя картина «Доторкнись до неба» так і не з’явилася. Її знищили інтриги. У цю картину Дмитра теж запросив Кандибін. Тільки вже виконувачем обов’язків директора. Важкий підготовчий період, сценарії, вибір натури, добір акторів… Але тепер саме Кандибін хотів протягти на головну роль свою дочку, яка щойно закінчила десять класів. Однак молодий режисер заперечив йому. Тоді Кандибін домовився з іншим режисером доробити погоджений раніше сценарій. Рахунок за цю послугу доручили віднести в бухгалтерію Дмитрові.
– Що це вони вигадали? Знову якась афера? Ну, добре, давай.
Художня рада при студії не затвердила правок до сценарію – і картину закрили. А разом з нею – і дорогу молодому талановитому режисерові. Не кожний новачок у кіно витримував той опір, що його чинила «стара гвардія», перемелюючи, наче в м’ясорубці, молоді таланти й надії.
А далі була картина «Два роки над прірвою» з Левчуком. Коли директор студії відвідав знімальний майданчик, спостерігаючи, як працює Дмитро, то зауважив:
– Чому такий здібний хлопець працює виконувачем обов’язків директора?
– Він ще не має тої кількості напрацьованих картин, яка потрібна для тарифікаційної комісії.
І полетіли картини, як пиріжки з печі. Своєю надзвичайною відповідальністю й природним хистом Дмитро здобув собі неабиякий авторитет. За ним у черзі стояли режисери, і кожний з них хотів бачити його у своїй картині. Усі знали, що Дмитро дасть раду в найтяжчій ситуації, бо йому не раз доводилося працювати в картинах у найвідповідальніший період – знімальний. Тому й картин у нього було багато.
Директор картини подібний до головного інженера потужного виробництва з певною технологією та ресурсами, однак у того воно скидається на великий мурашник, де кожний знає своє місце і свої обов’язки. А знімальна група – це великий табір людей, часто-густо малознайомих і обтяжених сім’ями, але об’єднаних ідеєю. І директор повинен створити всі умови, щоб вони ту ідею обернули на видовище, яке хвилюватиме