Державний архів Київської області,
вул. Пісочна, 2
27 червня 2003 р.
№ 24/ Л-16
01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33
Тел. (044) 256-92-96
Шановна Іраїдо Зіновіївно!
За матеріалами архівної кримінальної справи № 45227 ФП Лєсовой Зіновій Корнійович, 1901 р. н., уродженець с. Сокоринці Срібнянського району Чернігівської області, був заарештований 28.10.1937 р. НКВС УРСР як учасник «антирадянської націоналістичної української терористичної організації».
Військовою колегією Верховного Суду СРСР за ст. 54-6, 54-8 і 54–11 КК УРСР засуджений до найвищої міри покарання. Вирок виконано 20.01.1938 р. у м. Києві.
Висновком військової колегії Верховного Суду СРСР від 26.10.1957 р. вирок стосовно Лєсового З. К. відмінено, а справу припинено за відсутністю складу злочину.
Відомостей про місце поховання у матеріалах справи немає. Разом з тим, згідно з висновком Урядової комісії, створеної за рішенням Ради Міністрів УРСР від 24.12.1987 р., поховання засуджених до найвищої міри покарання громадян, вироки стосовно яких виконувалися в м. Києві, здійснювалися у 19 і 20 кварталах Дніпровського лісництва Дарницького лісопаркового господарства м. Києва, у районі с. Биківня. Нині Міжвідомча урядова комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Держкомбуді України працює над створенням на цьому місці меморіального комплексу.
Я вдивляюся в кожну букву і в кожне слово, в імена й дати – я пишу роман.
Пишу, ніби пливу в маленькому човнику по безмежному океану людського життя і боюся заглибитися, щоб не сколихнути болю за втратами й нездійсненими мріями, що кривавиться зі спогадів. Хочу бачити близьких мені людей мужніми, гідними, витривалими і пишатися ними. Я пишу хроніку життя української родини.
Книга перша
Частина перша
У похилому віці його улюбленою книжкою став «Атлас залізничних шляхів СРСР». Довгими, як роки, вечорами, вслухаючись у тишу за стінами спорожнілого будинку, він самотньо гортає сторінки чутливими пальцями і в старості прекрасних рук артиста й ніби проживає наново своє життя, у якому не було коли зупинитися: весь час кудись поспішав. Надійшла пора, коли від життя нічого не чекаєш. Воно, нарешті, дало йому зупинку перед новою, невідомою дорогою, щоб згадав ті всі миті, коли в захваті завмирала його душа, а йому не було коли поринути в той захват, коли спливав із серця жаль, а він стримував сльози, бо весь час працював.
Кожна сторінка атласу так густо розкреслена лініями залізничних шляхів, і ті колії, наче простягнуті руки, запрошують його думкою полинути в ті місця, де довелося йому прожити таке довге творче життя й зустрітися з дорогими йому людьми, яких уже немає на цьому світі. Він радіє тим зустрічам і не дає заполонити душу думкам про те, що вже нічого не можна змінити. Ні, не в творчості – у родинному житті… Не встиг… Збирався, збирався – і не встиг…
А шляхи