– Але ж це люди! Їхні очі не здатні бачити! – виправдовувався Домовина.
– Серед цих людей був Лев Безрукий, який, як ти знаєш, не є вже таким сліпаком!
– Це випадковість…
– Випадковостей не буває… Ти знехтував одним з десяти законів переваги привидів. Так?
– Так… – погодився Домовина. – Але надалі все було як слід… – Він ще раз спробував виправдатися.
– До того часу, коли годинник зафіксував передачу послання тобі. І саме в цей час Лев Безрукий сфотографував дракона! Спалах! Ти помітив спалах?
– Помітив. Я думав, так має бути.
– Так і мало бути. Але спалах фіксує спалах. Так що є підозри, що Безрукий на своїй картинці теж має…
– Текст! – простогнав Домовина.
– Ось у цьому, шановний, і є найбільша проблема. Тому я тебе так підганяв. Я і не знав би, та смерть розказала. Ця фотографія їй теж не додає авторитету. І сили…
– І що тепер робити?
– Якраз це ми зараз і вирішимо… Полюбовно… Бо що б я тут не розказував, я розумію, що тобі важко… І що на минуле нарікають одні тупаки… Є й такі… Оце все ми зараз і будемо ліпити докупи… Я знаю: якщо програєш ти – програю і я… Тому в усьому тобі сприятиму. Те, що ти почув від мене, – не докір. Це загартування і досвід. Готуйся не до прогулянки – до битви. На смерть. За життя привидів…
12
Марі гладила Левові кучері. Він смачно посьорбував каву і дякував Богові, що має таку дружину і донечку. Ким би він був без них? Другою Бориславою Болеславівною, тільки в штанях? Скоріше за все… Бо коли людина не має про кого піклуватися, вона мусить на чомусь схибнутися…
– Чому ти не зателефонував, не сказав, що ти в лікарні? – легенько дорікнула Марі.
– Я ж ішов знищувати мобільний!..
– Але ж ти його не знищив! Кому ти збираєшся брехати, Леве? Я ж тебе знаю, як облупленого… Ти пішов на роботу досліджувати це страхітливе фото. Так?
– Так… – здався Безрукий.
– І тобі стало зле?
– Так.
– І на щастя, з’явилася твоя Бор… – Марі завжди забувала ім’я суворого декана.
– Можеш називати її просто Змія. Не помилишся…
– Добре. Слава Богу, з’явилася Змія і викликала «швидку». Лікарі кажуть, дуже вчасно… Може, не така вона вже й Змія, га?
– Люба, якщо я тобі зараз розкажу, чому вона викликала «швидку», до того ще й поїхала разом зі мною, – ти впадеш. Так що краще присядь…
Марі сіла Левові на коліна.
– О, так ще краще, – усміхнувся Безрукий. – Так я можу тебе навіть притримати… Так ось: вона думала, що я п’яний, затягла мене в наркологічний диспансер, щоб засвідчити документально, що я злісний алкоголік, і погнати мене з роботи втришия по статті…
– Ото змія! – вирвалося у Марі. І вона розреготалася. Уявила собі весь отой цирк.
– А я що казав? Змія є змія! А тоді мені смішно