– Ось цей, – тицьнув пальцем. – Другий зліва. Бородатий.
– Точно? – штрикнув Богдан.
– Та точно…
– Добре, – перехопив ініціативу Марченко. – А коли ти вже йшов, нікого не зустрів? Хтось заходив чи вулицею наближався до салону? Ну, таких, підозрілих?
– Та наче ні… – задумався екс-зек. – Я ж звідти й не йшов. А вилетів, ніби пробка з шампаньйоли[52]. Думав, що гнатиметься. Реально «не в тему» йому моя пред’ява… Бабосиками ділитися не захотів…
– Не гнався? – запитав Лисиця.
– Хтозна, – стенув плечима Приймак. – Я ж не дивився. По газах – і ходу. Аби швидше зникнути. Мені конфліктів не треба. Не дай, Боже, чогось – від «академії»[53] ж не відмажусь. Глянуть, що вже «ходка» була. Хороводи не водитимуть. «Запакують» знову. Це недовго.
«А він і справді зони боїться, – подумав Богдан. – Товче, наче папуга, те ж саме».
– А нащо ти зустрічався зі Шреком? – витягнув туза з рукава професор.
– З яким це ще Шреком? – ледь не повистрибували очі у «допитуваного».
– А з файзером же Мальвіни твоєї, – уточнив зрозумілими словами Марченко.
– А-а-а-а… З ним… Хе, Шрек, – криво посміхнувся. – Точно… Так він топче вже за мною місяців три. Женись, каже, бо причандалля відріжу. А понт урвеш[54], то і взагалі вальну[55]. Шайба така…
«Нишпорки» перезирнулися.
– А ти ж чому не «гориш бажанням»? – штрикнув Богдан.
– Боюся… – Екс-зек опустив очі. Від екс-спеца у ньому вже нічого не лишилося. Чи це просто «понти для приїжджих»?
– Никатися тут не боїшся, їсти й спати не боїшся, а під вінець – жижки трясуться? – запустив чоловічу педагогіку Лисиця.
– Не все так просто, – огризнувся Приймак. – Роботу не можу знайти. Перебиваюся сякими-такими підробітками. А щоб женитися, потрібна постійна. На ногах щоб нормально стояти. Я ж вам не п’ятнадцять пачок маргарину[56].
– А може, ти просто шланг[57]? – рубонув з плеча Ігор. – Філон брехливий?
– Ніякий я не шланг, – обурився Олег. – Я реально хочу.
– Хріново хочеш, – поставив діагноз професор.
– Не знаю, – знітився «об’єкт».
– Ясно, – ніби підвів риску донкор. – А слідаку ти ще душу не виливав, ну, про твій батл[58] із Кречетом? – підкинув він нову спотикачку.
– Ні, – злякано покрутив чорним «глобусом» Олег. – І, йокелемене, не дуже хочу.
– А доведеться, – далі тиснув Ігор. – Завтра зранку навідайся ось за цією адрескою. Двадцять четвертий кабінет. Не забудеш? – І вручив візитівку.
– Д-д-д-добре, – став заїкатися екс-зек. – Н-н-н-не забуду. А мене там не…
– Ти ж свідок? – запитав, нахилившись, Марченко. – Чи?..
– Свідок, свідок, – майже закричав Приймак. – У-у-у! Гади! Усім від мене