І як цього ніхто не заборонить! Що тут тільки робиться! Видно, крім мене та мого вченого чоловіка, нема в таборі порядних людей, сама нечисть, погань і невігласи, – шарпнулася пані докторова Лилик і так пронизала поглядом плахту, що плахту з мотузки кинуло об землю, аж загуло, і на тому місці, де кинуло плахту, просто серед табору відкрився вхід до пекла.
Правда, пізніше дехто казав, як у ту хвилину аж погода змінилася, однак чи це дійсно сталося, ніхто не спромігся підтвердити, бо саме в той час весь табір сидів на мітингу, на який зібрали таборових мешканців вербувальники з різних країн, і люди радилися, куди ліпше емігрувати, щоб знайти собі нарешті пристановище, а, головне, певність, що їх не видадуть нелюдам на поталу, збуджено зважуючи, на що пристати, і в бараці, де тислися промовці і всі цікаві, стояв такий галас, що ніхто не помітив би, навіть якби в кожного під ногами розверзлася безодня.
Пекло помітили лише малий Юрчик і Оленка, які гралися поблизу, втішаючися, що їхні мами теж сидять на мітингу, забувши кликати їх додому, а коли ніхто не заважає, найкраще бавитися, бо і в калюжі вільно посидіти, і камінців набрати в рот, а котрийсь і проковтнути, і біля водяної колонки на майдані мити руки й пити пригорщами воду, щоб якомога ширше бризкало на боки, утворюючи калабані, через які так гарно бігати.
Побачивши вхід униз, який гармонією відкрився перед ними, діти дуже втішилися: то справді, так смішно виглядало, як земля репнула, і в отвір ще сирого, як тісто, навіть такого круглого, мов тісто, ґрунту, почали нізвідки з шипінням ляпатися один за одним спочатку круглі, як бублики, а тоді вже й продовгасті, приступці, утворюючи сходи, – і, побравшись за руки, Юрчик і Оленка побігли в саме пекло. А що діти ще по той бік добра і зла, то, потрапивши до пекла, вони його не помітили та й ніщо нове їх тут не вразило. Пекельних чортів вони порахували за пащекуватих і недоречних дорослих, яких повно на світі виключно на те, аби вічно заважати, забороняючи то потримати пальця в роті, то проїхатися на таборовому цуцикові Вовкові, то ще щось справжнє; казани з вогненною смолою – за невеликий різновид таборової кухні, і вирішивши, що пекло – це продовження табору, тільки ще нудніше, бо скільки вони ішли, ніди не подибали жодної дитини, щоб разом бодай у піжмурки погратися, а самих тільки дорослих, які скрізь повчали один одного, – вийшли нагору, знудившися, бо внизу їм ще й не сподобалося повітря, – воно пахло не тільки часником і цибулею, до яких вони звикли, а й ще чимось, від чого доводилося надто часто чхати.
Однак коли Юрчик і Оленка виходили з пекла, їх зауважив таборовий п'яничка Стецько Ступалка, що, зупинившися висякатися, крізь пальці ще встиг з зачудуванням угледіти, як діти виступали з полум'я, яке розкрилося перед ними, і одразу ж збагнув: це і є вхід до пекла, бо інакше хіба