Ці слова належали нібито мені, хоч мене, властиво, ані трохи не хвилювало, чи ставився якийсь злочинець до тварин добре, чи ні. Мене не цікавили зараз жодні злочинці на світі. Ані злочинці, ані незлочинці. Я потребував тільки адресу, і то якомога швидше, бо час обмежував мене.
– Ви не зауважили, що майже всі злі люди санти- ментальні? – продовжував Дом.
– Я не знаю. Я не замислювався над цим. У мене не так багато дозвілля. Я заклопотана людина, ви навіть не уявляєте, скільки часу поглинає антикваріат! Я хотів би вас лише попросити, аби ви дали мені адресу …
Та господар не чув моїх слів. Можливо, у помешканні повітря обеззвучувало слова, як виводять з одягу плями.
Він налив у блюдце води й одніс у темний куток за скриню. Там щось кілька разів ляпнуло досить важким язиком по воді й затихло.
– Він захищав справедливість? – десь поблизу донісся знову голос Дома, і я подумав раптом, що коли я прочитаю подумки «Отче-наш», він швидше дасть адресу. «Отче наш…» почав я, та голос Дома забирав усе повітря, аж нічим ставало дихати.
– Справедливість.
– Отче наш …
– Справедливість – заперечення доброти, – перемагав його голос. – Справедливість вимагає, аби того, хто вчинив мені кривду, покарали. Бож справедливість. А тепер спробуйте вкласти її в рамки «добра і зла». Виходить, якщо добро за добро і зло за зло, то де ж тоді доброта? Чи, мовляв, це вже доброта, холи за добро не відповідають злом? Якщо за протягнений шматок хліба не дають у зуби.
«Отче наш, що сси»..
– Справедлива людина не добра. Бо якщо я добрий, то хоч яку кривду мені заподіяли о, мій обов’язок – відповідати на неї лише добром, 'без будь-якої надії на компенсацію, інакше моя доброта – нікчемна рекляма.
– «Отче наш, що сси… Адресу … Отче наш …»
– Чому? – несподівано наблизив до мене господар голос, як кухоль з водою.
– «Отче наш, адресу, нехай святиться, Господи»…
– Це тому, що ми неправильно оцінюємо зло! – звучала тепер уся кімната. Ми надаємо злу надто багато ваги, що, правда, зрозуміле, бо ми смертні, а вічний лише Бог. Однак ми схильні через свою смертну обмеженість надавати злу самостійного існування, тим часом; як воно – виключно вияв смертности, як біль, що с пересторогою смертному існуванню. З хвилиною, коли ми робимося вічними, зло перестає існувати.
– «Отче наш, що сси» …
– Адже не дарма оновлене поняття про добро і зло приніс Христос. Таке поняття спроможний принести лише Бог, бо з аспекту смертних ці поняття безглузді, такі поняття зрозумілі тільки з аспекту вічности. У вічності зло не існує, хібащо тільки добро, яке існує саме собою і яке люди без протиставлення його злу відмовляються пізнати, мов- ляв, добро без зла не пізнавальне. Наче на те, аби пізнати яблуко, конче треба пізнати кислу капусту!
– На світі не існує протиставлень. Гаряче – не протиставлення