Однією з найважливіших справ Катерина Друга вважала написання історії. 4 грудня 1783 року було створено «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно России» під керівництвом графа Шувалова. Справжнім же керівником комісії протягом десяти років була сама імператриця.
Історична комісія працювала таємно. Займалася збором літописів і їх переписуванням. Тоді фальшували «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» та десятки інших. З’являлися й геть нові тексти. Оригінали ж зникали.
«В часи Катерини ІІ було спалено збірку літописів, які існували в Києво-Печерській Лаврі. Запросили всіх ієрархів Києво-Печерської Лаври до Санкт-Петербурга, і в цей момент робиться величезна пожежа, і наш власний історик пов’язував пожежу в Києво-Печерській лаврі, де Ярославова бібліотека згоріла (Ярослава Мудрого), зі спробами Московії переписати свою історію», – Олександр Палій.
Основне завдання комісії Катерини Другої – прив’язати історію Суздаля до Києва часів Русі.
Володимир Бєлінський у статті «Про що мовчать “байкарі” російської історії» пише: «Згадані землі від Великого Київського князівства були відділені Тмутараканню. Одразу хотів би уточнити: Тмутараканське князівство розташовувалося не на Таманському півострові, як це вигадала Катерина ІІ разом зі своїми придворними клевретами, а на Рязанській землі. Існують переконливі архівні джерела, які це підтверджують. Дуже вже хотілося імператриці “поріднитися” з Києвом, Київською Руссю, щоб якомога далі віддалитися від Золотої Орди, яка, фактично, була праматір’ю Московського князівства».
Історія не тільки писалася, а й творилася. За допомогою козаків Катерина перемагає в російсько-турецькій війні за вихід до Чорного моря. У листопаді 1769-го козаки завдали поразки татарському загону біля ріки Вовчої, взяли участь у битвах при Кінбурзі, під Очаковом та Хаджибеєм. Ходили козаки під Тулогу, Ізмаїл, штурмували Перекоп, захопили Кафу. У липні – серпні 1773 року запорожці стояли біля Гірсова під командою генерал-майора Милорадовича. Закінчилася війна підписанням Кючук-Кайнарджийського мирного договору.
Ігор Лосєв: «Коли у 1774 році було підписано так звану Кючук-Кайнарджийську угоду – це іще один приклад того, що, як казав Бісмарк, “жодна угода, підписана з Росією, не варта навіть того паперу, на якому вона підписана”. У цій угоді було сказано, що Кримське ханство залишається незалежною державою, але буде вже підкорятися не Стамбулу, а Санкт-Петербургу».
Формальна незалежність Криму протривала менш ніж десять років. Потім Катерина Друга своїм маніфестом її скасувала.
«Перетворення Криму у вільну та незалежну область не принесло спокою Росії і обернулося лише новими для неї турботами зі значними витратами. Досвід часу з 1774-го показав, що незалежність