Байка 30
Соловей, Жайворонок і Дрізд
Серед широкого степу зеленів сад, де жили солов’ї й дрозди. Якось прилетів до Соловейка Жайворонок:
– Здрастуй, пане співцю, – сказав він йому.
– Здоров будь і ти, пане Солов’ю, – відповів співець.
– А чому ти мене твоїм ім’ям називаєш? – спитав Жайворонок.
– А ти чому називаєш мене співцем?
Жайворонок: Я тебе не без причини назвав співцем, бо твоє ім’я у стародавніх греків було «аед», тобто співець, а «ода» – пісня.
Соловей: А твоє ім’я у стародавніх римлян було «алауда», тобто славій, бо «лаудо» значить «славлю».
Жайворонок: Коли так, то тепер я починаю ще більше тебе любити й прилетів просити твоєї дружби.
Соловей: О, простаче! Хіба ж можна випросити дружбу? Для неї треба родитись. Я часто співаю ось оцю мою пісеньку, якої навчився від свого батька: «Бог веде схоже до схожого».
Жайворонок: І мій батько цю пісеньку співає. Я ж на тебе як в іншому, так і в цьому схожий, бо ти оспівуєш Христа, Господа всього творива, а я Його ж таки славлю, і в цьому вся наша втіха.
Соловей: Гаразд. Я буду щирим твоїм другом, якщо ти станеш жити в саду.
Жайворонок: А я буду щирим твоїм шанувальником, якщо ти станеш жити в степу.
Соловей: Ах! Не тягни мене в степ – степ для мене смерть! Як ти в ньому живеш?
Жайворонок: Ах! Не тягни мене в сад – сад для мене смерть! Як ти в ньому живеш?…
– Та годі вам, браття, пустувати, – мовив Дрізд, який сидів неподалік. – Я бачу, що ви народжені для дружби, але не тямите любові. Шукай не те, що тобі до вподоби, а те, що другові корисно, – тоді і я ладен бути вашим третім другом.
Потому вони заспівали кожен свою пісню й утвердили в Бозі вічну дружбу.
Ці три пташки уособлюють щиру дружбу. Дружби не можна ані випросити, ані купити, ані вирвати силою. Любимо тих, кого любити народжені, так само, як їмо те, що по природі, а в Бога для всякого творива всяка їжа добра, та не всім. І як не можна коня з ведмедем, а собаку з вовком запрягти до коляски, так не можна, щоб не відірвалось старе сукно, пришите до свіжого, а гнила дошка – приліплена до нової. Така ж незгода є між двома людьми, що мають різні вдачі, а найбільша несродність між злим і добрим серцем. Жайворонок із Дроздом і Соловейком дружити може, а з Шулікою й Кажаном не може. Якщо Бог розділив, то хто ж тоді поєднає? Премудре й старовинне ось таке прислів’я: «Бог веде схоже до схожого».
Одне тільки не до снаги Жайворонку – жити в саду, так само, як Соловейку – в степу. Стародавні греки називали це словом «антипатія». А в усьому іншому між ними однакова вдача, «симпатія». Тож не треба змушувати друга до того, що тебе веселить, а його мучить. Багато хто заперечує це прислів’я: мовляв, треба й ворогів любити. Звісно, але дружба – це як милостиня: багато щаблів довкола центру її престолу. Ти можеш бути для всіх доброзичливцем, а от повірником – ні. Інакше чинимо добро домашнім і родичам, а інакше приходькам і стороннім […]
Щасливий